• 004.jpg
  • 003.jpg
  • 002.jpg
  • 001.jpg
  • 005.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Історія

Підземна кузня з часів Першої світової

ПІДЗЕМНА КУЗНЯ З ЧАСІВ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ

Частина містечка, де ми зробили наше маленьке відкриття, цікава тим, поруч стояв місцевий замок. Свого часу його захопив і зруйнував Богдан Хмельницький. Відтак королівські війська фортецю відбудували та добре укріпили. Так добре, що за чверть століття по тому (1672) гетьман Петро Дорошенко зі своїм військом успіх Богдана повторити не зміг.

Нині від замку залишилися ледь помітні вали та фундамент однієї з веж. Але нас передусім цікавила мережа підземних лабіринтів. Їхні фрагменти хазяйновиті подоляни й досі використовують в господарці – у багатьох старих будинках із приватних льохів є проходи у ці катакомби. Один із льохів заінтриґував. Від аналогічних пивниць, також викопаних у схилах пагорбів, він відрізнявся, як розмірами вхідного «порталу», так і своєрідною його архітектурою, де кожен камінь просто кричав про досить поважний вік споруди. На жаль, це диво міститься на терені приватної садиби. З вічно зайнятим господарем довго не вдавалося домовитися про «екскурсію», і об’єкт залишався не дослідженим.  

Незвичайний «підвал» добре видно з дороги
Незвичайний «підвал» добре видно з дороги

Нарешті «невловимого» пана Петра Буковського вдалося «впіймати». На запитання про льох він відповів: «Який то льох, шановний? То є кузня!». 

Господар – Петро Буковський
Господар – Петро Буковський

Колишня кузня виявилася дуже старою. Спорудили її ще «за панщини»: «Бабуня моя розповідали, що кузню побудував її прадід, – каже пан Петро. – А, може, й прапрадід, я вже не пам’ятаю подробиць. Знаю лише що він був сиротою і дуже добрим ковалем. Тоді власником Городка був барон Гейсмар. Роботящий хлопчина йому дуже сподобався, от і дав барон грошей на кузню».

Підземна кузня. У стіні видно отвір для горнового димаря, ліворуч – прохід до підземелля. На підлозі – купки земля, що насипалася скрізь щілини склепіння.
Підземна кузня. У стіні видно отвір для горнового димаря, ліворуч – прохід до підземелля. На підлозі – купки земля, що насипалася скрізь щілини склепіння.

Якщо врахувати, що Федір Гейсмар помер у березні 1848 року, то кузню звели ніяк не пізніше 1847-го. Ось і ще одне відкриття – нині це фактично найдавніша споруда в Городку, не спотворена пізнішими перебудовами. Хіба що правий ріг кузні трішки обвалився.

Пращур Буковського виявився не лише добрим ковалем, але й винахідливим будівельником. Аби не витрачати зайві кошти на дорогі будівельні матеріали, він просто викопав під кузню печеру. Економія дійсно значна, адже каміння знадобилося лишень на склепіння та невеличкий фасад. До речі, кузень такої архітектури в Україні не збереглося. А якщо десь і є, то широкому загалу про це не відомо (адже і про наш об’єкт досі нічого не знали навіть найзатятіші місцеві краєзнавці).

Всередині приміщення чогось суто ковальського не залишилося. Хіба що кіптява на стінах. «Останнім ковалем тут був мій дід, але він помер 1918 року, – розповів господар. – Мій тато тоді був ще дуже малим, лише ходити почав, тож бабуня, втративши годувальника, продала весь ковальський інструмент. Це навіть добре, що кузня по тому не працювала, а інструмент продали. Інакше мою сім'ю у тридцятих до Сибіру заслали би. Тоді всіх, хто був хоч трішки роботящим і мав хоч яке майно, розкуркулювали».

Кіптява на стінах збереглася і через 100 років.
Кіптява на стінах збереглася і через 100 років.

Пан Буковський знає про що каже: «Он за півсотні метрів великий будинок. Його власники колись займалися тим, що цеглу випалювали. Сім’я там велика була. Наймитів не тримали, все самі робили. Але це не завадило комуністам оголосити їх куркулями та вислати на Північ. Майже всі «розкуркулені» там і померли».

А тепер про славнозвісний бій під Городком 17 серпня 1914 року між цісарськими та царськими військами. У попередніх публікаціях ішлося, що нині про ту давню битву в містечку нагадує лише скромний меморіал на братській могили угорських гусарів і назва місцевої залізничної станції «Вікторія» (на честь вікторії-перемоги над австріяками). Але нас чекало ще одне відкриття. «У серпні 1914 року, як раз напередодні знаменитого бою, нашу кузню для потреб армії тимчасово реквізували російські козаки, - розповідає пан Петро. – Тоді ж усе на кінській тязі було. Коней кувати, вози ремонтувати, багато що… Інструмент у військових ковалів був, звісно, свій. Аби ніхто не поцупив казенне майно, козаки зробили нові двері. Бо старі вже були досить ветхими. За матеріал взяли дошки зі снарядних ящиків. Ось дивися». Дійсно, на старезному дереві добре видно якісь цифри. А от що вони означають, навряд чи хто тепер знає.

Двері кузні зроблено з ящиків від снарядів.
Двері кузні зроблено з ящиків від снарядів.

Від Першої світової в родині Буковських зберігається ще й австрійський багнет, який використовують замість ножа. Нині від нього залишився лише невеличкий «недогризок», і тільки характерна ручка видає його мілітарне минуле.

 Після смерті останнього коваля кузню використовували як хлів для корови. З цим пов’язана ще одна історія: «Від тих розкуркулених цеглярів досить великий будинок залишився, - розповідає господар підземної пам’ятки. – Тож влітку 1941 року німці там штаб організували. Місцевий німець-кухар постійно до моєї бабуні за свіжим молоком приходив. А раз прибігає, показує пальцями коло голови роги, мукає та на мигах показує, що йде фуражна команда і худобу забирає. Мовляв, ховайте мерщій годувальницю! Бабуня так і зробила, завела корову в кущі за хатою. Справді, за півгодини прийшли фуражири. Але бабуня сказала, що корову вже забрали інші. Німці, вони різні були», – по-філософськи підсумовує пан Петро.

Ліворуч – будинок засланих «цеглярів», колишній німецький штаб, а тепер пустка. Праворуч – кузня й обійстя Петра Буковського.
Ліворуч – будинок засланих «цеглярів», колишній німецький штаб, а тепер пустка. Праворуч – кузня й обійстя Петра Буковського.

До речі, про заховане майно. У нашій торішній розповіді про городоцькі підземелля йшлося, що у неспокійні часи їх використовували тутешні мешканці не лише як шлях евакуації до місцевого замку й у прилеглі ліси, але і як місце, де ховали найцінніше. Останні масові сховки тут робили у часи двох світових воєн. Але, як з’ясувалося, не лише тоді…

Якщо зазирнути у прохід, то видно ось таке підземелля. Воно набагато довше, ніж здається на фото (40-50 м), просто хідник далі піднімається догори. Праворуч, під дахівкою, прохід у більшу та розгалуженішу систему катакомб.
Якщо зазирнути у прохід, то видно ось таке підземелля. Воно набагато довше, ніж здається на фото (40-50 м), просто хідник далі піднімається догори. Праворуч, під дахівкою, прохід у більшу та розгалуженішу систему катакомб.

З приміщення кузні вглиб гори веде прорізаний у глині тунель, метрів з п’ятдесят завдовжки. Свого часу тут тримали деревне вугілля та різне ковальське причандалля (добре видно, що колись тут були двері). Від цього тунелю є прохід і до справжнього великого лабіринту. Щоправда, сміливцю, який наважиться туди проникнути, доведеться лізти рачки. За словами господаря обійстя, до тих великих катакомб колись був нормальний прохід, але завалися.

Під ногами й досі видно залишки вугілля
Під ногами й досі видно залишки вугілля

Обстежуючи тунель кузні, в самій його глибині автор виявив акуратну ямку. Було очевидно, що там щось ховали. Виповзши на світ Божий, поцікавився у господаря, чи не скарб там був. Той лише засміявся: «Який там скарб? Аби там що предки заховали, то повідомили би спадкоємців. І не жила би моя бабуня в такій бідності. А ямка – то дійсно тайник. За Горбачова я там самогонку від міліції ховав. Якщо банки накрити бляхою, притрусити глиною та притоптати, то поки не наступиш – не знайдеш!»

За Горбачова в катакомбах місцеві мешканці, як і їх предки, ховали найцінніше. У цій ямці містилися два 3-літрові слоїки самогону.
За Горбачова в катакомбах місцеві мешканці, як і їх предки, ховали найцінніше. У цій ямці містилися два 3-літрові слоїки самогону.

Поруч із кузнею – досить мальовничі старовині хати.
Поруч із кузнею – досить мальовничі старовині хати.

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

Джерело - http://zbruc.eu/node/27926

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці