• 02.jpg
  • 04.jpg
  • 03.jpg
  • 01.jpg
  • 05.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Історія

КУЗЬМИН — МІСТЕЧКО БЕЗ ТУРИСТІВ, АЛЕ НА ТУРИСТИЧНИХ МАРШРУТАХ

 Кузьмин розкинувся довкола величезного ставка утвореного на місці злиття річок Смотрич та Сквила

Подільське село Кузьмин абсолютна “Terra Incognita” навіть для найзатятіших мандрівників “невідомою Україною”. Така собі дуже біла пляма на туристичній мапі. Тож, палаючи праведним бажанням відновити історичну справедливість, ми вирішили виправити цю ганебну ситуацію.

Кузьмин (від початку — Сапєжин) досить давнє поселення і в письмових джерелах вперше згадується ще у 1494 р. Його первісна назва прямо вказує, що це село колись було у власності литовських магнатів Сапєг (Сопіг). Топонім Кузьмин, зауважимо, теж “сапєжного” походження та пов'язаний з Казимиром (Кузьмою) Сапєгою. По тому Кузьмин належав Гербуртам, Стадницьким та Граб'янкам, найвідомішим представником останніх вже відомий Тадей Граб'янка.

Тадей Граб'янка — особистість непересічна. Свого часу це був чи не найвпливовіший з тогочасних європейських масонів та містиків. Красномовний факт — сучасники щиро вважали, що під псевдонімом “граф Каліостро” ховається саме багатоликий Тадей Граб'янка, відомий також, як граф Сутківецький, граф Остап та “Король Нового Ізраїлю”. Лише коли правдивий Каліостро добровільно здався в руки Інквізиції, всі дізналися, що насправді за цим псевдо ховався не Граб'янка, а такий собі Джузеппе Бальзамо. Ця історична помилка, до речі, яскраво простежується у відомій радянській кінокомедії “Формула кохання”. Кіношний Каліостро тут аж-ніяк не нагадує Джузеппе Бальзамо, але як викапаний схожий на Граб'янку. Можна припустити, що свого часу історичний консультант скористався якимсь давнім виданням, де портрет пана Тадея було підписано як “Граф Каліостро”.

Тадей Грабянка, кіно-Каліосторо та правдивий Каліостро-Бальзамо. Відчуйте різницю...

Завдяки масонським забавкам “Король Нового Ізраїлю” ледь не збанкрутував. Його фінанси були у настільки жалюгідному стані, що у 1781 р. він був змушений на певний час віддати за борги Кузьмин та половину сусіднього Фельштина кам'янецькому каштеляну Онуфрію Морському.

В самому Кузьмині Тадей Грабянка однак ніколи не жив. Натомість його резиденцій була в сусідньому селі Остапківці (звідси походить одне з його псевдо — “граф Остап”).

Церква і синагога

Кузьмин досі зберіг структури типового містечка. Його центром є Ринкова площа обабіч якої притулилися церква та синагога.

Храм Різдва Пресвятої Богородиці, 1839 р.

Мурований, хрестоподібний храм Різдва Пресвятої Богородиці звели у 1839 р. на місці однойменної дерев'яної церкви ХVІІІ ст. В 1934 році храм закрили комуністи та блюзнірськи перетворили його на свинарник. Безбожники також зруйнували високу (39 метрів!) дзвіницю й демонтували купол. Зі свого будинку виселили також священика Володимира Каліцького. Панотець ще 4 роки по тому був змушений жити поруч зі свинями у притворі сплюндрованого храму. У 1938 р. отець Володимир раптово зник. Є підозра, що його репресували.

За німецької окупації храм відкрили, але ненадовго. В 1950-х церкву знову закрили і лише в середині 1960-х тут відновилися богослужіння.

Синагога

З протилежного боку Ринкової площі стоїть синагога — адже до Другої світової війни євреї складали третину населення містечка. За німецької окупації майже всі вони були вивезені до Ярмолинецького гетто і знищені. Вціліли лише ті, хто встиг евакуюватися, або кого заховали місцеві українці та поляки.

Синагога є ровесницею храму. Її теж звели у тридцятих роках ХІХ ст. Цікаво, що в архітектурі божниці яскраво простежуються фортифікаційні риси, що характерні для оборонних синагог ХVІ-ХVІІ ст. Лише товщина стін тут звичайна, а не “фортечна” як у давнину. Оборонні риси тут швидше данина традиції.

У повоєнні роки в синагозі була крамниця, по тому — облаштували пекарню. Наразі споруда стоїть пусткою, а всередині утворилося стихійне звалище. Старожили згадують, що підлога в синагозі була вимощена яскравими візерунчастими кахлями, а на 2-й жіночий поверх вели дерев'яні сходи, прикрашені химерним різьбленням.

Джерело біля синагоги

За якихось два десятка метрів праворуч від синагоги б'ють потужні джерела. Найбільше утворює мальовниче озерце, береги якого обкладено камінням. Колись тут була міква — місце, яке євреї використовували для ритуального омовіння. Друге джерело, забране у складене з вапнякових брил кільце, й досі використовують як звичайну криничку.

Криничка

''Пральна'' каменюка

Біля джерел колись було облаштовано ще й “прало” — спеціальне місце, де кузьминські жінки прали білизну. На це вказує схожа на велике жорно специфічна плоска каменюка.

Єврейський цвинтар густо поріс кущами та деревами

Високохудожній надгробок кінця XVIII ст.

Про єврейську громаду Кузьмина досі нагадує старий кіркут XVIII-XX ст. Він теж знаходиться неподалік Ринкової площі. Старий цвинтар сильно заріс деревами та кущами і його відвідини стануть не абиякою пригодою. Але воно того варте. На цвинтарі зустрічаються дуже красиві барокові надгробки-мацевот XVIII ст., прикрашені високохудожнім різьбленням. Крім того, на самій Ринковій площі можна побачити чимало типових для єврейської містечкової забудови будинків-крамничок.

Єврейські крамнички початку ХХ ст.

На жаль, римо-католицький костел, що теж був у містечку, не пережив атеїстичної вакханалії. Храм Св. Архангела Михайла, що височить на протилежному березі Смотрича (точніше ставка), — це лише його квазі-замінник. Насправді, це будинок старої школи, що колись діяла при костелі, до якої у 1997 р. прибудували дві простенькі дзвіниці.

На греблі

На греблі, що з'єднує лівий та правий береги Смотрича, стоїть дуже симпатичний водяний млин ХІХ ст. Особливо ефектно виглядає перекрита арочними конструкціями млинарка — спеціальний канал по якому вода поступала до водяного колеса (пізніше — турбіни). Млин діяв ще на початку 1990-х років (правда працював на електроприводі).

Старий млин

Все що залишилося від обладнання

Один з млинарських корпусів

Австрійський тракт

Повз млин від Кузьмина та далі проходить дорога, що в народі здавна називається “австрійською”. Тому є дві причини. Перша — колись вона вела до Австрії. Точніше, до прикордонного на той час Сатанова (виходить одразу до його околиць). Сьогодні цією дорогою добре, як на добу проїде зо два десяток автівок. А від давніх часів і десь до початку 1960-х років це був один з найважливіших та найжвавіших шляхів Поділля. Зокрема, ще від княжих часів цією дорогою до Києва везли сіль з солеварень Коломиї. Завдяки цій трасі свого часу Кузьмин також став одним зі значних центрів прикордонної торгівлі — тут організовувалися велелюдні ярмарки, на які приїздили купці, як з Австро-Угорщини, так і з усієї Подільської губернії (на той час прикордонний режим був досить ліберальним). З початком Першої світової ця дорога стала стратегічною. По ній на фронт сунули колони військ та обозів. Саме тоді в 1914-1916 рр весь шлях від Кузьмина і аж до Сатанова виклали бруківкою. До тих робіт були залучені австрійські полоненні. Це друга причина, що дала назву дорозі. От і маємо дорогу до Австрії та ще вимощену руками австрійських полонених. Австріяки працювали з німецькою старанністю, ця бруківка у досить пристойному стані збереглася й досі.

''Австрійська'' дорога

Цікавій факт — на радянських військових мапах саме ця напівзакинута дорога, а не сучасна асфальтована траса, позначена як стратегічна. У випадку війни саме нею мали перекидатися війська. Трохи далі, за Кузьмином, навіть облаштоване сховане під товстим залізобетонним ковпаком спеціальне “воєнне” джерело. Тут, за планами совіцьких генералів, навіть у випадку ядерного конфлікту можна було би набрати незабрудненої нуклідами води.

Попри те, дорога занепала. Хоча це й найкоротша дорога, що веде на Захід, але з точки зору сучасної логістики вона виявилася невдалою. Справа в тім, що протягом понад двох десятків кілометрів від Кузьмина до Сатанова по цій трасі немає жодного населеного пункту. Тож коли в 1960-х роках обирали де класти асфальт, перевагу віддали трасі, що зв'язувала максимальну кількість сіл.

Як зазначалося вище, цей шлях активно використовувався ще з княжої доби (можливо й раніше). З цим пов'язано ще одна місцева туристична принада.

Вали городища

На північній околиці села, на вершині досить високої гори, розкинулося городище Х–ХІІІ століть. Для оборони це місце більш, ніж вдале – високий пагорб з крутими схилами та ще й захищений зі сходу річкою з заболоченою долиною (нижній ряд валів городища підходить до Смотрича ледь не впритул).

Городище

Укріплення саме у цьому місці з'явилося невипадково і своїм існуванням завдячує саме згаданій дорозі. Колись це була велика феодальна садиба-замок, що контролювала і охороняла жвавий торговий шлях. Городище знищили в ХІІІ ст. Навряд чи це зробили ординці Батия, які пройшли далеко в стороні. Швидше за все “постаралося” військо короля Данила Галицького, яке саме цим шляхом йшло під стіни Меджибожа. Однак достеменно можна казати лише про те, що городище знищили у наслідок нападу ворога. Його вали просто всіяні іржавими наконечниками стріл.

Городище лежить на межі урочищ Камлай та Хандюк. З цим пов'язані місцеві легенди (куди ж без них?). Згадаємо лише одну. Найбільш епічну та романтичну. У ній зокрема йдеться про турецьких (sic!) ханів Камлая та Хана-Дюка. Звідки у турків хани — ще те питання.

Отож хан Дюк і хан Камлай після підкорення турками Поділля облаштували на горі над Смотричем замок. Жадібні та хтиві турецькі хани не лише грабували й нищили нещасних подолян, але забирали собі на розвагу всіх гарних дівчат, яких по тому жорстоко вбивали. Врешті викрали наречену місцевого коваля Остапа (звідси, до речі, й назва сусіднього села Остапківці). Коваль такої наруги не стерпів, накував купу зброї, зібрав ватагу місцевих парубків, повбивав хтивих зайд і зруйнував замок. Наречену Остап врятував, вони побралися і жили, як і має то бути довго та щасливо...

Насправді жоден хан (тим паче – «турецький») і поруч не пробігав. Походження топонімів абсолютно банальне й ретельно задокументоване в правдивих історичних документах. Зокрема, в інвентарному опису маєтку в селі Остапківці від 1811 року читаємо:“В имении есть две водяные мукомельницы, одна из коих находится в аренде крестьянина Павла Камлая”...

Смотрич біля Кузьмина

Міст

З “Ханом–Дюком” та ж сама історія. Насправді топонім від початку звучав як Кандюк, тобто син Кандида. Останній був орендарем того ж млина, але вже після Камлая.

Інші легенди про городище типові для “замчиськ” України. Зокрема, одна розповідає про місто, що пішло під землю, і що на Великдень тут можна чути церковні дзвони, що лунають з глибин. Або ж розповідають про підземелля, набите золотом та сріблом. Вхід до нього відкривається раз на рік (у великодню Ніч), але навіть пальцем до тих скарбів торкатися не можна, бо буде біда.

Кузьмин розкинувся довкола величезного ставка утвореного на місці злиття річок Смотрич та Сквила

Екскурсія до городища не залишить нікого байдужим. По-перше, йти доведеться старою лісовою дорогою, що зв'язує Кузьмин та Остапківці. Дорога тягнеться вздовж мальовничого Смотрича. Лісова річка — то завше красиво. Сама ж дорога обсаджена по узбіччю старезними вузлуватими вербами та виглядає дуже романтично. Чимось схоже на кадри з фільмів-казок, де такі дороги зазвичай ведуть у лігво чаклуна чи ще якого Кащея.

На цьому в екскурсії Кузьмином та околицями ставимо крапку. Далі рекомендуємо “австрійською” дорогою попрямувати одразу до Сатанова — одного з найцікавіших малих містечок України. Можна “асфальтом” майнути до Городка. Це якихось півтора десятка кілометрів, а вже звідси, за бажанням або до Сатанова, або до Івахнівець та Гусятина.

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

Світлина автора

Джерело - http://risu.org.ua 

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці