• 001.jpg
  • 004.jpg
  • 002.jpg
  • 003.jpg
  • 005.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Історія

Слідами Великої чуми 1770-1771 років

Камінні надмогильні хрести

“Збруч” уже не вперше відкриває досі невідомі історикам пам'ятки минулого. Останньої осені ми знайшли добре збережені залишки середньовічного укріплення – основу мурованої вежі та складну систем валів і ровів. Від початку ХХ століття це укріплення вважалося повністю знищеним і назавжди втраченим для нащадків. Про це ще 1901 року повідомив “батько подільського краєзнавства” Юхим Сіцинський. З того часу ніхто, крім “Збруча”, чомусь так і не спромігся перевірити слова наукового авторитета. Перевірка ж усе виявила з точністю до навпаки.

Камінні надмогильні хрести, давніші за початок ХІХ століття, в Україні можна зустріти відносно нечасто. Це, щоправда, стосується лише хрестів, а не єврейських надгробків (мацевот). На давніх єврейський цвинтарях пам’ятники, датовані XVI-XVII століттями, – не дивина, а XVIII століття – взагалі звичайна справа.

 Пояснення цього поховального феномену просте. Євреї свої некрополі традиційно влаштовували далеко за містечками, переважно на землі, мало придатній під забудову чи оранку (вона була найдешевшою). Християнські ж цвинтарі містилися здебільшого біля храмів, що стояли посеред міста чи села. Зі зростанням чисельності населення (а відповідно – й забудови поселень) давні цвинтарі знищували, надгробки – також. За комуністів почали нищити вже й самі храми (звісно, разом із довколишніми могилами). Крім того, на ситуацію вплинули поховальні традиції. За єврейськими законами, на могилі обов'язково мусив стояти камінь. Натомість християни дуже часто обмежувалися простим і недовговічним дерев'яним хрестом (камінний – річ дорога).

 Під час останньої краєзнавчої експедиції “Збруча” над однойменною річкою знайшлися нараз 6 надмогильних хрестів другої половини XVIII століття. Деякі з них виявилися не просто надгробками, а красномовними артефактами давніх трагічних подій.

Знайшли 6 надмогильних хрестів другої половини XVIII століття

Чотири з шести знайдених хрестів є свідченням страшної епідемії чуми, що охопила не лише Поділля, а й цілу Східну Європу в 1770-1771 роках. Про те, що під ними поховано саме жертви страшної пошесті засвідчують одразу два факти – дата поховання й те, що ці могили збереглися не на цвинтарі, а посеред селянських садиб. Тим часом відомо, що під час пошестей померлих ховали одразу біля хати, аби не поширювати заразу під час транспортування тіла на цвинтар.

Три з чотирьох “чумних” поховань знайдено на подвір'ях селян у селах Спасівка та Кам'янка. Тут велика подяка місцевому вчителю історії та чудовому краєзнавцю панові Анатолію Середі – саме він розповів про давні пам'ятники й охоче допоміг їх знайти.

Анатолій Середа біля “чумного” хреста 1770 року на могилі Колодійського

Анатолій Середа біля “чумного” хреста 1770 року на могилі Колодійського

Села Спасівка, Кам'янка, Юринці (на честь Святого Юрія) та Покрівка є фактично околицями старовинного містечка Сатанів. Де закінчується місто й починаються села, вам хіба що місцеві мешканці можуть показати – насправді ж видимої межі між ними немає.

Спасівка. Придорожній хрест (1913).

Спасівка. Придорожній хрест (1913).  

Є досить екзотична легенда, яка пояснює, чому ці села-супутники за всю понад півтисячолітню історію співіснування так і не приєдналися до Сатанова. Мовляв, вони виконують роль своєрідного топонімічного “оберега”, своїми “християнськими” іменами відгороджуючи від решти світу містечко зі “сатанинською” назвою. Легенда, можливо, не така вже й безпідставна, навіть щодо Кам'янки, назва якої випадає з логічного ряду “святої” топоніміки. Це село все ж не межує напряму зі Сатановим, а відділене від нього абсолютно богоугодною Спасівкою.

 Саме на цій Кам'янці ми побачили перший із “чумних хрестів”. Стоїть він майже упритул до старої закинутої хати, господиня якої померла років з десять тому. На хресті вирізьблено, що тут поховано якогось Колодійського. Дата смерті – 1770 рік.

 Хрест стоїть майже під самою старою хатою

Помітивши чужинців, які швендяли закинутим двором, з-за сусідньої брами вигулькнула старенька бабця: хто такі і що тут роблять зайди? Дізнавшись, що нас цікавить старий хрест, баба Надя (а саме так її звуть) розповіла, що пам'ятає його з дитинства. Повідала й те, чому місцеві селяни ті хрести не прибирають. Мовляв, один дядько прибрав такого хреста та вивіз бозна куди. Так по тому йому довго снився покійний і докоряв, навіщо ж його позбавили хреста над могилою. Повернути ж надгробок на місце чомусь не вийшло, і чоловік той каявся у своєму гріху до самої смерті.

Інший хрест стоїть майже в географічному центрі Кам'янки, на городі місцевого селянина. Могила впорядкована, хрест побілено, навіть квіти посаджено. Дата на хресті позначена церковнослов'янськими літерами: “аз-псі-он-аз” – тобто 1771-й. Читається і “септембрія дня Л” (тобто, 30 вересня). Напис досить нерозбірливий, але можна прочитати, що “тут покояться тіла Рабів Божих... Василя та Агафії...”

Хрест на могилі родини, померлої від чуми 1771 року. Вдалині видно Сатанів. В яру – річечка Шмаївка, притока Збруча.

Хрест на могилі родини, померлої від чуми 1771 року. Вдалині видно Сатанів. В яру – річечка Шмаївка, притока Збруча.

Очевидно, це надгробок цілої родини, померлої від пошесті. Епітафія вирізьблена кирилицею, отже, йдеться про українську родину греко-католицького чи православного віросповідання. Це підтверджують й імена похованих.

Метрів зо двісті від цього хреста на загумінках старої садиби (хата зведена ще на початку минулого століття) стоїть ще один, чи не найзагадковіший із усіх місцевих пам'ятників. Він встановлений на могилі такого собі Григора Кадона, померлого (загиблого?) у жовтні 1790 року (дата позначена кириличними літерами “аз-псі-фіта-і”). На відміну інших камінних хрестів, на його звороті вирізьблено чималий текст, але місцеві селяни перестаралися як із чищенням каменю, так і його біленням, через що написане не читається. Єдине розбірливе слово (чи його частина) – “полк...”.

Хрест ''полковника'' (1790)

Хрест ''полковника'' (1790)

Як розповів наш гід Анатолій Йосипович, колись давно, коли текст був ще читабельним, один його знайомий, що знався на церковнослов'янській, прочитав напис. Там, мовляв, значилося, що під хрестом поховано полковника, загиблого під час “смути”.

Сумнів викликають досить скромні розміри хреста. Він, мабуть, замалий, як для такої поважної персони, як полковник. До того ж, станом на 1790 рік у цій місцевості ніякої «смути» в історичній літературі не зафіксовано.

З місцем, де стоїть хрест, пов'язана одна цікава історія, ніяк не дотична до теми цієї публікації, але оминути її не можна.

Як розповіла пані Надія, господиня садиби, на межі якої стоїть “хрест полковника”, у Першу світову за десяток метрів від її городів стояв штаб якоїсь австро-угорської частини (сумнівно, що це було в період короткочасного австрійського наступу 1914 року – радше у 1918-му). Цісарські старшини облаштувалися з повним “орднунґом”. Передня частина штабного намету була взагалі складена з дощок… з дверима посередині. Річ досить логічна – якби вхід перекривав звичайний полог, то під час дощу його сіпання призводило би до протікання намету. А до штабного намету постійно хтось зазирає, тож двері були дуже доречним елементом.

Згодом військові забралися геть, а штабні двері залишилися по них. Вони були файні, гонорові й якісні. Тож прадід господині обійстя забрав їх до себе й повісив на вході до хати. Тож уже понад століття “австрійські двері” служать кам’янським селянам.

Пані Надія й ''австрійські двері''.

Пані Надія й ''австрійські двері''.

Але повернімося до хрестів

Наступний із них стоїть – якщо навпростець – у метрах п'ятистах від “полковничої” могили, за річечко Шмаївкою, на терені села Спасівка. На жаль, власники обійстя, як це часто буває, “передоглянули” реліквію. І тепер про хрест можна сказати лише одне: епітафію вирізьблено польською, а дата поховання – знову 1770 рік. Решту приховано під грубим шаром вапна.

 

Ще один “чумний” хрест знаходимо в селі Кринцилові, що на самому березі Збруча, десь за 3 км від Спасівки-Кам’янки. Навпроти, на правому березі річки розкинулося галицьке село з подібною назвою “Крутилів”. До того, як тут колись проліг кордон, це було одне село. Ситуація, подібна до розділеного Гусятина. Власне, Крутилів і Кринцилів – це ідентичні назви, хіба що перша – українською, а друга – польською. Означають вони “місце на закруті” – і, дійсно, саме тут Збруч утворює велетенську петлю-закрут.

Кринцилівський “чумний” хрест стоїть на території симпатичної зеленої садиби “Загублений рай”. Як розповіла її власниця Ірина Сапарова, хреста відкопали під час будівництва міні-готелю. За словами пані Ірини, в епітафії значиться, що під ним поховано якогось Петра, померлого (знову ж) 1771 року. “Очевидно то був не простий селянин, бо його висота [хреста – Z] сягає понад півтора метри, та й виготовлено його досить майстерно, – розповідає жінка. – Рештки самого Петра ми теж знайшли. Я їх зібрала та перепоховала у невеличкій труні. Хотіла ще й панотця запросити, аби відспівав, але той відмовився, мовляв потрібна якась згода на перепоховання від місцевої громади”.

Найімовірніша причина відмови лежить в іншій площині. У другій половині XVIII століття майже все українське населення цього краю було греко-католиками. Священик Московського патріархату, швидше за все, просто не захотів служити по “уніату”.

На жаль, сфотографувати сам хрест не вдалося. Він зберігається у повітці, і доступ до нього перекритий стосами будматеріалів. Вдалося побачити лише фраґмент. Але повірте на слово, хрест дійсно величезний і принаймні у півтора рази більший за всі раніше бачені у Спасівці та Кам’янці. Найближчим часом пані Ірина планує встановити його десь на території садиби.

За її словами, таких хрестів на терені села донедавна було чимало. Але коли поруч почала розвиватися Сатанівська курортна зона, і Кринцилів став популярним місцем відпочинку, багато садиб під дачі та міні-готелі викупили приїжджі, які не воліли бачити надмогильні знаки на своїх подвір'ях. Хрести повикидали – хто у Збруч, хто до лісу вивіз.

Один із тих хрестів ми знайшли на узбіччі лісової дороги. Добре видно, що його просто скинули з вантажівки. Хрест датований 1767 роком і не є одним із “чумних”, бо виготовлений за три роки до початку епідемії. Але це теж раритетний артефакт, бо належить до XVIII століття.

''Викинутий'' хрест (1767)

З “історичних” камінних хрестів Кринцилова-Крутилова варто згадати й “Хрест свободи”, встановлений на невеличкій скелі посеред правобережного Крутилова. Такі хрести масово встановлювали по всій Галичині 1848 року на честь скасування панщини.

''Хрест свободи'' (Крутилів)

Що стосується єврейських надгробків часів чуми 1770-1772 років на цвинтарі міста Сатанова, то, згідно з дослідженнями Петербурзького інституту юдаїки, таких там чимало. Наразі це все, що ми можемо констатувати. Визначення “в натурі” конкретних “мацев“ на могилах ймовірних єврейських жертв тієї пошесті вимагає ретельних досліджень із залученням фахівців у галузі юдаїки. Тому світлин якогось конкретного поховання не даємо. Натомість наведемо місцеву єврейську легенду, яка розповідає про мор.

Отож, сталося це, коли в Сатанові спалахнула епідемія чуми. Тоді чи не у кожному будинку оплакували небіжчиків. У відчаї люди звернулися до праведного Бешта, аби він своїми молитвами відвернув пошесть від міста. Той терміново приїхав до Сатанова й одразу ж наказав послати найповажніших мужів перевірити всі домівки, чи, бува, не згрішив там хто і чи не потрібно той гріх виправити, аби відвернути від міста мор. Але все в домах було добре, і значних гріхів за їхніми мешканцями не знайшлося.
Тоді послав Бешт перевірити цвинтар і надгробки. Може там що не так? І виявили там один занедбаний надгробок. Старезний такий, написи на ньому майже стерлися. До того ж він упав і розколовся. Почувши це, Бешт мерщій поквапився на цвинтар. Постояв він біля тієї могили, помолився, а потім наказав її розкопати. Що й було зроблено.

Єврейський цвинтар у Сатанові. Надгробки XVIII та початку ХІХ століть.

Дуже здивувалися тоді сатанівці. Могила хоч і була чи не найдавнішою на всьому цвинтарі, але небіжчик лежав, ніби вчора похований, та й одяг його був, як новенький. Але найдивовижніше сталося по тому.

Встає той мрець із могили, та й каже Бешту:

- Вітаю тебе, мій пане та вчителю!

- І тебе вітаю, але не знаю, хто кому учитель, може ти мені? – скромно відповідає Бешт.

- Ні, ні, я напевне знаю, що саме ти мені пан і вчитель, бо ти на шабель вище за мене, - каже небіжчик.

- Якщо так, - відповідає Бешт, - то прошу тебе – замов слово за жителів Сатанова перед Господом, нехай відведе від них пошесть.

На що мрець і відповідає:

- Ні, учителю, не буду я просити, бо дуже злий на них!

- За що? – здивувався Бешт. – Чим вони перед тобою завинили?

- Ображений я, вчителю, через місцевих грабарів. Бо як приходять вони на цвинтар копати могилу, то напиваються і чинять усякі неподобства. Ось, нещодавно копали вони могилу поруч і були такі п’яні, що й не помітили мене, зачепили лопатою мої кості та вибили зуба. Тож дуже злий я на них…

Відказує йому Бешт:

- Будь ласка, покажи того зуба. Обіцяю, поверну тобі його.

Отримавши бажане, Бешт і каже:

- Як і обіцяв, я тобі віддам його, але не зараз, а в Кращому Світі, при наступній зустрічі. Поки ж бо прошу тебе, заступися за Сатанів перед Всевишнім, нехай чума піде звідси, і нехай тут більше не буде двох смертей в один день і двох хворих одному домі. А поки лягай у могилу і чекай на нашу нову зустріч, тоді я тобі того зуба й поверну.

Щойно засипали могилу та поправили надгробок, пошесть одразу ж припинилася. Бешт теж дотримав слова – коли помирав, заповів покласти у свою могилу того зуба, аби у Кращому Світі повернути його власнику.

 Зрозуміло, що це лише легенда, з повчальних хасидських казок. Мораль тут – повага до мертвих і засудження тих, хто чинить на цвинтарі неподобства. Принагідно нагадаємо, що Бешт помер ще у 1760-му (за 10 років до епідемії), тож мешканці Сатанова аж ніяк не могли до нього звертатися – хіба що викликавши з Кращого Світу.

 На останок зауважимо, що виявлені надзбручанські хрести потребують детальнішого дослідження фахівцями, а також поставлення на облік і охорону, аби їх не спіткала доля “викинутих” хрестів Кринцилова.

КОМЕНТАР СПЕЦІАЛІСТА

Кандидат історичних наук, археолог Павло Нечитайло:

- Кам'яні хрести, про які йдеться у даному матеріалі – без перебільшення унікальні пам'ятки. Автор фундаментальної праці "Памятники старины в Подолии" В.К.Гульдман нараховував в усій Подільській губернії [територія сучасних Вінницької та частини Хмельницької областей. – Z] лише 35 кам'яних хрестів-фігур XV-XVIII століття. Дійсно, переважна більшість кам'яних хрестів, які не є частинами цвинтарів і дійшли до нашого часу, датуються ХІХ століттям. Віднайдені хрести цікаві як об'єкти народної скульптури, ландшафтні, релігійні та епіграфічні пам'ятки. В Хмельницькій області таких – одиниці.

 Дмитро Полюхович  світлини автора

Джерело - http://zbruc.eu/node/51862 

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці