• 004.jpg
  • 005.jpg
  • 003.jpg
  • 001.jpg
  • 002.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Календар подій

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

Новини

Заради прийдешніх поколінь

Валерій Парамей - командир розвідгрупи 8-го окремого полку спецпризначення ЗСУ

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність військовій присязі згідно з Указом Президента України Петра Порошенка №622 від 03.11.2015 року капітана Валерія Парамея, учасника АТО, заступника міського голови нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня.

Валерій Парамей - командир розвідгрупи 8-го окремого полку спецпризначення ЗСУ. Після року служби у Збройних Силах України, де безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, керував групою розвідки, нещодавно демобілізувався. Уся розвідгрупа нагороджена бойовими відзнаками. П'ятьох військових нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, вісьмох учасників групи-медаллю «За військову службу Україні». Про свої заслуги наш земляк категорично відмовлявся розповідати. Але заради тих молодих поколінь, які мають виховуватися на прикладах мужності, ця розмова таки відбулася.

Валерій Парамей

- Валеріє Михайловичу, держава високо оцінила Ваш внесок у захист цілісності кордонів, представивши до високої нагороди - ордена Богдана Хмельницького III ступеня.

- Дякую Богові, що, справді, держава оцінила наші скромні зусилля у збережені цілісності та безпеки нашої країни. Особливо це важливо для моїх молодих побратимів, оскільки вони відчули, що їхні зусилля комусь таки потрібні. Це великий крок з боку держави, бо не йде мова про фінанси, славу, а просто відзнака, яка залишиться в пам'яті і серцях кожного з нас. Так, нам на Сході було непросто, але ми знали, що вдома залишилися рідні нам люди, які в нас вірять, які нас чекають, хвилюються за нас, покладаються на нас і сподіваються. Це додавало величезних сил і, напевно, дало змогу нам виконати поставлені перед нами бойові завдання і залишитися живими. Проте, мабуть, найважче було моїй родині, яка стійко перенесла ті плітки і відверту брехню, яку поширювали проти мене так звані городоцькі політики: начебто мною були викрадені бюджетні кошти і тому я нібито втік в АТО. Особливо неприємно те, що цю брехню вигадували і ті люди, яких колись вважав друзями. Після того почали пліткувати про те, що я знаходжуся на штабній роботі, а не воюю на передовій. Це відверта неправда і наклеп. Насправді я - командир розвідгрупи спеціального призначення. І якщо цікавить городоччан, що входить в обов'язки такого посадовця, то в Інтернеті усе прописано. Люди в такий спосіб, напевно, хотіли усунути майбутнього конкурента чи зводили політичні рахунки перед майбутніми виборами або таким чином завуалювали свою нікчемність і байдужість до тих процесів, які відбуваються в Україні. Я демобілізувався з армії саме перед виборами і побачив, що у нас нічого не змінилося. Люди ллють бруд один на одного, займаються інтригами. І це лише для того, щоб прийти до влади. Наші люди, в переважній більшості, не взяли урок з цієї війни. Сепаратизм в нас самих. Це розхитування ситуації зсередини країни, відсутність бажання об'єднатися і працювати на користь міста, своєї держави. Шкода лише тих хлопців, які віддали своє життя, які зараз захищають наш спокій зі зброєю в руках, спокій тих людей, які, можливо, на це не заслуговують.

Валерій Парамей

- Згадайте, яке було Ваше перше бойове завдання?

- Наша група проходила серйозну підготовку з інструкторами різних країн, зокрема пройшли спецкурс виживання англійських рейнджерів. Відповідно отримували завдання певної складності. За результатами навчання, мою групу було визнано кращою, відтак відправлено на ділянку фронту, де було надзвичайно гаряче. Перше і серйозне завдання - в районі населеного пункту Первомайськ, неподалік Попасної, ми знищили блукаючий міномет, потім підірвали 46-вагонний ешелон з високоякісним коксом, вартість якого понад 25 млн. грн. Власником вагонів виявилася транспортна компанія, яка базувалась у Москві. За декілька днів ми зайшли на територію, підконтрольну бойовикам, під Стахановим, і в них в тилу ми практично знищили російський спецназ. Зав'язався бій, який ми виграли, і нам вдалося вийти без втрат. Таких бойових завдань було чимало. Подекуди на роздуми і прийняття рішення мали кілька хвилин. Далі було Дебальцеве, безглузді накази вищого командування, коли втрачали час і сили. Не раз ми потрапляли під обстріли «градів» з обох сторін. Саме тоді паніка і страх охоплює нормальних, адекватних людей. Дивлячись на карту, було зрозуміло, що Дебальцеве - у так званій підкові, тобто в оточенні. Ми доповідали, що коло замикається, бо на противагу нам виходить російська високомеханізована техніка, але був бій, моя група вийшла неушкодженою. А з роти - один поранений, один боєць потрапив у полон. Потім його обміняли. Він став калікою. Опісля була Попасна, Горлівка, а влітку Станиця Луганська і Щастя. 9 липня ми їхали на чергове завдання, і так сталося, що поїхали швидше. За 20 хвилин був дзвінок: де ми і що з нами, бо там, де дислокувалися, був розстріляний автомобіль 128-ї бригади, двоє молодих, толкових хлопців загинули. Отже, було безліч випадків, коли волею Бога нам вдавалося уникнути смерті, хоча були поранення.

- Чим займалися у вільний від бойових завдань час?

- Враховуючи небезпеку, я весь вільний час проводив за спецлітературою, самоудосконалювався, і чим більше я дізнавався про специфіку роботи армійського спецназу диверсійно-розвідувальних груп, тим більше розумів, що вчитися ще потрібно багато. До речі, російський спецназ зараз формується виключно з офіцерів, які проходять навчання не менше 5 років, мають величезний досвід бойових дій і в Чечні, і в інших гарячих точках планети. їхнє обладнання, екіпіровка та обмундирування не порівняти з нашим. Не секрет, що Росія приділяє величезну увагу озброєнню і відповідно оплачує роботу своїх вояків. Тому у вільні хвилини намагався побільше навчитися непростій службі спецназу. До того ж, з моменту прибуття у частину нам повідомили, що за 2-3 тижні ми будемо на передовій. Тому весь час тренувалися, проводили практичні заняття, вивчали інженерну справу. Бо спецпризначенець - це як швейцарський ніж: там має бути і викрутка, і ніж, і пилочка, і ножиці. Тобто, будь-який боєць спецназу повинен вміти стрибати з парашутом, долати водні перешкоди, повинен знати інженерну та мінувально-саперну справу, володіти навиками рукопашного бою, досконало знати топографію, виживати у надскладних умовах. Оскільки часто-густо трагічні випадки трапляються на війні через те, що десь недогледіли, недовчили. А небезпека там на кожному кроці, бо за рогом на тебе може чекати ворог.

Валерій Парамей

- Чи вистачало їжі, води, в яких умовах доводилося воювати?

- Взимку в Луганській та Донецькій областях були проблеми з водою. Та був сніг, і цим ми користувалися. Найбільше дошкуляв холод і вітер, оскільки ми годинами лежали в окопах - це безпосередня робота розвідника. Під час руху потіли, коли зупинялися - мерзли. Багато часу проводили у полі, не зважаючи на дощ чи сніг. Коли перебували у землянці, то це були найкращі умови. Але якимось дивом ми не хворіли і чогось страшного зі станом здоров'я не виникало. Певно, організм акумулювався, і ми могли виконувати усі бойові завдання. У найважчі хвилини, коли був на крок від смерті, просив у Бога сили, терпіння, витривалості і здоров'я...

- Усі наші захисники, які воювали на Сході, говорять про справжню чоловічу дружбу й про те, що військові побратими - це на усе життя. Як у Вашому випадку, чи підтримуєте зв'язок із членами групи, з тими, з ким ділили окраєць хліба?

- Постійно. Ми не познайомилися з хлопцями на весіллі чи на курорті. Ситуація, при якій ми стали побратимами, нас об'єднала на усе життя. Немає такого дня, щоб хтось із членів групи не дзвонив. Навіть під час нашого спілкування бачу, що телефонує Володимир Пашненко, наш санінструктор на прізвисько «Док», та радист Юрій Крисюк («Ампер»). Сьогодні спілкувався із Вадимом Афтуляком, якого було поранено. Він наразі проходить реабілітацію. Наймолодшому учаснику групи Андрію Вороному на час представлення до нагороди було 22 роки. Зараз він навчається в академії сухопутних військ в Одесі. Дуже грамотний, освічений чоловік. Він на бойові завдання йшов у головному дозорі. Це найнебезпечніша ділянка нашої роботи. Так звані смертники - люди, які перші йдуть і розвідують обстановку, відтак, можуть першими потрапити у засідку. Розвідка - складна наука, яка має свою специфіку. Від згуртованості і тренованості групи залежить успіх операції. А від однієї людини залежить життя усієї групи. Тому вислів «Я би з тобою пішов у розвідку», який я раніше сприймав, як якийсь афоризм, тобто для гарного слівця, для мене, після року служби в армії, набув зовсім іншого змісту. Ці слова можна сказати людині, якій довіряєш більше, ніж собі.

- Сьогодні кажуть, що відвід наших військ означає даремні людські втрати, оскільки віддаємо українську територію.

- Ситуація, справді, не проста. Згадаємо, в якому стані були Збройні Сили України на початку бойових дій, і закиди Путіна, що за три тижні він дійде до Києва. Але ми згуртувалися, волонтери допомогли нашим військовим. Армія стала на ноги. Хлопці навчилися воювати. І величезний стримувальний ефект, впродовж цих півтора року зробили вояки, прості українці, які, давши достойну відсіч агресору, зупинили його на сьогоднішніх позиціях. Мінські домовленості, а відтак, відведення зброї великого калібру збереже сотні життів, і я вважаю, що подальші активні бойові дії на фронті нікому не потрібні. Зокрема тим, хто зараз на передовій щодня зупиняє агресора, оскільки говорити про режим тиші не доводиться. Війну ще далеко не закінчено. Ми не знаємо, що на умі в Путіна, Росії. Закінчення війни знаходиться у політичній площині - залежить від політичної волі і сили духу, в тому числі, керівництва нашої держави.

- Чи змінилися Ваші цінності, пріоритети в житті? Що для Вас зараз є головним?

- Найважливіше, зрозуміло, це життя і суто людські елементарні цінності - сім'я, рідні, друзі. А насамперед - це мир і спокій.

P.S. Розвідгрупа, якою керує наш земляк, зарахована до оперативного резерву першої черги при військовій частині. А це означає, що у випадку введення надзвичайного стану в кожного військовослужбовця групи є доба на те, щоб прибути у військову частину до особливого розпорядження командира частини.

Олена МАТВЄЙЦЕВА, фотографії з архіву В. Парамея

 

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці