• 001.jpg
  • 005.jpg
  • 002.jpg
  • 004.jpg
  • 003.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Релігія району

Де ділися шляхетські герби?

Монастир стоїть на горі, що височіє над Збручем

Сатанівський Свято-Троїцький монастир – найбільший та чи не найдавніший сакральний комплекс, що стоїть на березі Збруча (від його мурів, до цієї поважної річки кілька сотень  метрів).

Місцеві екскурсоводи полюбляють розповідати, що чернече життя тут почалося чи не в ІХ столітті,  коли у печері (з якої все й почалося) поселився якийсь  відлюдник, що прийшов аж з Афону. Що його зацікавило в надзбручанських нетрях – ще та загадка, але найголовніше  питання у тому, що анахоретство  (тобто відлюдництво) православна церква визнала канонічною практикою щойно у другій половині  XIV ст. 

 Монастирська печера

Монастирська печера

 За іншою версією фундаторами монастиря та першими мешканцями його печер стали ченці, які буцімто утекли з Києва, коли місто спалив Батий.  Ця легенда теж навряд чи правдива.  Такі байки поширені на території починаючи від Білого моря та до Карпат. Якщо їм вірити, то кожні два з трьох старих монастирів (храмів) на цій велетенській території  фундовано чи зведено печерськими утікачами. Тут виникає цілком закономірне запитання про кількість монастирської братії в «передбатиєвому» Києві – невже рахунок монахів там йшов на тисячі? «Сатанівський» же випадок навіть на цьому тлі – фантастичний. Бо евакуація ченців на берег Збруча  цілком описується поширеним виразом «з жару та в полум’я». Ба, більше – в підординському Києві у служителів Христа ще був шанс вижити, а от саме тут – навряд чи.

 Скеля з печерою

Скеля з печерою

 У ХІІІ ст. місце розташування монастиря знаходилося чи не в самому серці знаменитого Збручанського культового центру (він ж «Ресрубліка волхвів») – до Звенигороду, найголовнішого, як вважають історики серед священних городищ ЗКЦ, звідси усього година прогулянковою ходою з зупинками помилуватися околицями та зробити гарні знимки. От на жертовниках  цього самого Звенигороду ченці гарантовано поповнили  би лави святих мучеників.

Є велика підозра, що монастирські печери на той час використовувалися у якості дохристиянського святилища. На що вказує, зокрема, досить цікавий артефакт.

Якщо придивитися ліворуч, біля бабинця видно велику плоску брилу білого каменю.

Якщо придивитися ліворуч, біля бабинця видно велику плоску брилу білого каменю.

 Кілька років тому перед входом до монастирської церкви Св. Трійці з’явилася велика (десь понад 2-х метрів діаметром) плоска брила білого каменю, що суттєво відрізняється, як від вапняку, з якого складено монастирські споруди, так й від скелі, на верхівці якої він стоїть. Впродовж довгого часу каменюка не привертала увагу автора. Лежить тай лежить. Лише днями захотілося з’ясувати, звідки вона взялася? І тут виявилися що каменюка  ця не проста!

 Коридори головного корпусу

Коридори головного корпусу

 Церква стоїть за якихось 5-6 метрів від краю скелі, в основі якої знаходиться «першопечера».  Десь років чотири тому вздовж краю урвища, аби хто не впав,  вирішили поставити огорожу – чисельні туристи дисциплінованістю не відзначаються. Тоді ж каменюку, що заважала будівництву стіни, й перетягнули трактором під храм. Не виключено, що колись ця брила стояла на підпорках, як й стародавній жертовник перед печерами в Монастирку, просто з часом за рахунок підняття рівня ґрунту це стало непомітно.  З великою долею вірогідності «сатанівська» брила теж є дохристиянським жертовником.

 Монастирська брама

Монастирська брама

 Монастир виник не раніше ХV ст. В першій третині ХVІІ ст. було зведено комплекс мурованих споруд – церкву, головний корпус з баштою-дзвіницею та брамою, височезні фортечні мури.  В 1744 р. через остаточну втрату монастирем оборонного значення провели його велику перебудову, під час якої демонтували частину фортифікаційних споруд та розібрали значну мурів, а церква набула барокових рис.

 Від початку монастир був православним, з 1707 року – унійним Чину святого Василія Великого. 4 квітня 1793 р. російський капітан Іллін примусив ченців скласти присягу на вірність імператриці Катерині, а 16 червня 1793 р. новою владою був назначений новий ігумен який перевів монастир в православ’я…

 Залишки оздоблення на дзвіниці

Залишки оздоблення на дзвіниці

 На цьому в екскурсі в багату та насичену історію монастиря поставимо крапку. Зауважимо лише, що сьогодні ні ченців, ні черниць (від 1899 р. він став жіночим) тут немає, а Троїцька церква (ПЦУ) використовується як парафіяльний храм.

 Зникла краса

 Сьогодні монастирські споруди виглядають досить аскетично та більше нагадують руїни замку. Якихось елементів зовнішнього декору тут майже не залишилося. З «архітектурних витребеньок» тут можна побачити хіба що профільовані карнизи на дзвіниці та різьблені білокам'яні капітелі пілястр у стилі ренесансу там же. Ще, на фасаді все тієї ж дзвіниці збереглася фігура Христа з агнцем біля ніг (голову Спасителю, однак, колись відбили, але кілька років тому поновили). Вцілів також й вирізьблений з каменю сонячний годинник у вигляді сумного людського обличчя (найшвидше це зображення Місяця) – можливо з причини, що знаходиться він дуже високо – під самісіньким дахом церкви.

 Сонячний годиник у вигляді Місяця

Сонячний годиник у вигляді Місяця

 А був ще й у вигляді Сонця…

А був ще й у вигляді Сонця…

 Але так було не завжди. Ще в тридцятих роках минулого століття з оздобленням тут було більш, ніж добре. Уявлення про це можна скласти завдяки світлинам, зробленими експедицією Харківського музею українського мистецтва і округової інспекції охорони пам’яток під керівництвом Стефана Таранушенка і Павла Жолтовського.

 Апостолів разом з бабинцем знищили ще у 1930-х…

 Апостолів разом з бабинцем знищили ще у 1930-х…

 Найкрасивішим там був багатий різьблений фасад бабинця з напівколонами та барельєфом апостолів Петра та Павла. На жаль бабинець разом з різьбленням повністю знищили за кілька років після згаданої експедиції. Тоді в сусідньому селі Іванківці більшовики розпочали масштабне будівництво грандіозно-показущного будинку культури імені Косіора.  Монастир перетворився на каменоломню.

 Десь в той ж час було знищено ще один, встановлений 1774 р. сонячний годинник, на цей раз у вирізьблений у вигляді сонечка з людським обличчям. На свою біду ця краса знаходилась занадто низько.

 Портал та меморіальна таблиця

 Портал та меморіальна таблиця

 Довгий час залишалася нез’ясованою доля дуже красивого двоаркового порталу, що обрамляв південні двері храму. Двері замурували ще у XVIII століття, але портал залишили. Над порталом у 1744 р встановили меморіальну таблицю, прикрашену гербами власників Сатанова: «Лелівою» —княгині Софії Сєнявської, та «Погонею» — її чоловіка князя Августа Олександра Чарторийского.

 Парні шляхетські герби на стінах храмів не рідкість. Але зазвичай першим завше йде герб чоловіка, а по тому – дружини. В Сатанові ж – навпаки. У цьому ключі маємо досить унікальне поєднання.

 Напис польською сповіщав: «На честь повторного закладення на скелі сатанівського монастиря ордену св. Василія Великого. Року Божого 1744, дня 7 квітня».

 На експедиційних фото добре видно як саму таблицю, так замурований портал, але зрозуміти, де вони знаходилися, неможливо. В письмових джерелах йшлося про південну стіну. На жаль, на експедиційній світлині з загальним виглядом храму  значну частину його південної стіни закривали модрини та якісь кущі.

 Враховуючи, що меморіальна таблиця була «втоплена» у неглибоку нішу, автор мав величезні сподівання, що ця реліквія уціліла, просто десь у 1950-х роках православні черниці заліпили її тиньком, як «неканонічну». Адже там був не лише «католицький» полономовний напис, але й згадка уніатського ордену василіян.  Однак чисельні обстеження південної стіни (як знадвору, так й з середини храму) виявилися марними – жодного натяку на замуровані двері знайти не вдавалося.

 Таблиця та замуровані двері були під центральним вікном

Таблиця та замуровані двері були під центральним вікном

 Врешті поталанило знайти більш раннє фото церкви, де кущі й дерева були не такими густими. Завдяки цьому вдалося розгадати загадку таємничих дверей. Як виявилося вони знаходилися одразу під середнім вікном.

 Бажання одразу ж почати довбати цементну «шубу» стримував лише один факт: церква, як й увесь монастирський комплекс, – пам’ятка національного значення. А, отже, будь-яка самодіяльність тут є порушенням закону – відповідні роботи мають виконувати виключно професійні реставратори після дозволу Міністерства культури. Це – чималі гроші. Почалися пошуки мецената, готового оплатити роботу спеціалістів. Такий вже майже знайшовся, але…

 

В збірці Державного науково-дослідного музею архітектури імені О.В. Щусєва знайшлася колекція світлин, зроблена наприкінці 1940-х років у Сатанові якоюсь з архітектурних експедицій. Серед них й фото з процесом ремонту Троїцької церкви в монастирі. Як добре видно, на світлині під середнім вікном маємо свіжий слід від щойно ДЕМОНТОВАНИХ таблиці та порталу. Слово демонтовано виділено не просто так: тут бачимо власне доволі акуратний демонтаж, а не нищення.

 Виникає питання, хто та нащо це зробив?

 Сказати, що комусь муляли шляхетські герби – не виходить. На міській брамі Сатанова та ж «Леліва» збереглася й досі і непогано почувається. Православним черницям боротися таким чином зі спадщиною «клятих уніатів» те ж не було жодного сенсу – простіше було заліпити тиньком. До того ж зберігся він з часів, коли монастир був ще абсолютно православним. Та й головне – майже півтора століття по тому, як царська влада вигнала звідси василіан, ніхто у цьому єресі та підриву канонів не вбачав.

 На міській брамі Сатанова «Леліва» красується й досі

 На міській брамі Сатанова «Леліва» красується й досі

На хазяйновитих подолян теж переводити стрілки не вийде. Як будматеріали демонтовані деталі практичної цінності не мають. До того ж набагато простіше було би виламати якусь іншу частину з напіврозваленого на той час монастиря. Знову ж таки – деталі демонтовано дуже акуратно – "ґазди" зазвичай акуратністю ніколи не переймаються.

 Німці тут теж, радше, непричетні. В 1941 році, коли одразу з початком окупації до монастиря повернулися черниці, вони активно загравали з Церквою, тож навряд би чи стали мародерствувати, а у 1944 році їм вже було не до крадіжок архітектурних деталей.

 Найвірогідніша версія, що різьблений портал та шляхетські герби наразі знаходяться десь у музейних запасниках в Москві чи Києві, при чому у тій їх частині про яку всі давно забули.

 малюнок Ю.Сіцинського

 малюнок Ю.Сіцинського

Дмитро ПОЛЮХОВИЧ

Фото автора,  Павла Жолтовського,  проект "Українські Архітектурні Пам'ятки. Спадщина"

Джерело - https://zbruc.eu/node/96033?fbclid=IwAR0Y5_NGiClyPhKheqXiRLxO1sDyJ0MgMesvW6W2uYlUCqZVWhCd_44WbII 

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці