• 002.jpg
  • 004.jpg
  • 003.jpg
  • 001.jpg
  • 005.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Релігія району

Церква Пресвятої Трійці Свято-Троїцького монастиря

Єдиний християнський храм у світі, в якому на фресці «Страшний Суд» у пекельному вогні горять найодіозніші комуністичні вожді, височіє на скелі над Збручем.

 Церква Пресвятої Трійці Свято-Троїцького монастиря

За візантійською традицією, у храмах на протилежній від іконостасу стіні зображують сцену Страшного Суду. Задум досить простий та дієвий – виходячи після служби з церкви, вірні завжди бачать перспективу й альтернативу їхніх душ у Вічності: Рай для праведних і геєнна вогняна – грішникам. У традиціях українського сакрального мистецтва було зображувати у сценах Страшного Суду й реальних персонажів. Наприклад, праворуч від Христа (де праведники) малювали фундаторів храму, щедрих на пожертви парафіян, шанованих і люблених паствою панотців тощо. Ліворуч від Ісуса (де грішники) теж залюбки зображували досить упізнаваних персонажів. Наприклад, в образі мерзенного сріблолюбця – місцевого лихваря, а в образі перелюбника – знаного на селі “дон жуана”. Були й політизовані сюжети. Наприклад, “безбожні” турки й татари у пеклі. Залишило свій слід і міжконфесійне протистояння минулих віків. Відомі випадки, коли у православних храмах у “непрестижній” частині потойбіччя малювали уніатських ієрархів.

Найбільш заполітизованим Страшним Судом (аналогів не зафіксовано не лише в Україні, але й у світі!) можна помилуватися у церкві Пресвятої Трійці Свято-Троїцького монастиря. Він височіє над Збручем за 2 км від містечка Сатанів.

Монастир цей досить давній. За переказами, його фундаторами були печерські ченці – втікачі зі сплюндрованого Батиєм Києва. Останнє, щоправда, мало ймовірно. Якщо взяти всі святині (монастирі, скити та храми), за легендами, фундовані лаврськими втікачами, виникають закономірні сумніви. Бо цих святих місць є чи не на порядок більше, ніж на момент руйнування Києва було насельників (разом із послушниками) у Печерському монастиреві. 

Монастир цей досить давній

 За іншою легендою, фундатором обителі взагалі був афонський чернець зі середини Х століття. Печеру, де він нібито оселився тоді (коридор, дві мізерні келії та підземний храм), досі можна побачити біля підніжжя скелі, на якій стоїть монастир.

Можливо, цей печерний скит діяв ще у ХІІІ столітті (чи навіть у Х-ХІ ст.ст.), але споруди, які дійшли до нашого часу, – храм, дзвіниця, корпус із келіями та брама – зведені щойно в XVII столітті.

Дзвіниця

 До 1707 року монастир був православним. Відтак належав греко-католицькому ордену чину св. Василія Великого (василіянам). Варфоломій Холодинський, його перший уніатський ігумен, був непересічною особистістю. В ченці він постригся під враженням мученицької смерті батька – сатанівського священика, який, хоч яничари вже ввірвалися до міста, продовжував службу у храмі і був посічений ятаганами просто під час відправи.



1793 року, після того, як Поділля відійшло до Росії, нова влада забрала монастир у василіян і передала православним. 1899 року монастир став жіночим.

Із мурованих споруд, що дійшли нашого часу, найдавнішою є храм Пресвятої Трійці.

Багато дослідників помилково датують головний храм монастиря 1744 роком. Насправді ж споруда набагато давніша. Церкву звели ще на початку XVII століття, можливо, навіть наприкінці XVI-го. Дата 1744 пов'язана з фундаційним написом, вирізьбленим над південними дверима церкви.

OD POWTORNEGO: ZALOŻENIA: NA SKALE: KLASZTORU: SATANOWSKEGO: ZAKONU: S: BAZYLEGO: WIELKIEGO: DN: 7: APR: ANO: DOM: 1744 DNIA: 7 AP:

Фундаційний напис. Фото 1930-х років

Фундаційний напис. Фото 1930-х років

У перекладі з польської: «На честь повторного закладення на скелі Сатанівського монастиря ордену св. Василія Великого. Року Божого 1744, дня 7 квітня»

Фундаційний напис колись прикрашали ще й герби «Леліва» (родовий знак Сенявських, колишніх власників Сатанова) та «Погоня» – герб династії Гедиміновичів, який носили численні князівські роди, споріднені з нею (Чорторийські, Сапіги, Бєльські, Голіцини, Трубецькі тощо), і який також став гербом Великого Князівства Литовського.

Згодом напис зник. Швидше за все, його замурували православні черниці десь у 1940-х роках як “неканонічний”.

Згадана у ньому дата лише вказує на час великої перебудови всього комплексу монастирських споруд, зробленої через втрату монастирем оборонного значення. Під час тієї перебудови за тодішньою модою добудували бароковий портал на фасаді церкви. 1774 року на храмі також встановили сонячного годинника. Від багатьох тогочасних аналогів він відрізнявся тим, що оздоблення та цифри на ньому були вирізані з каменю, а не просто намальовані на стіні. Годинник цей можна побачити й тепер.

Отже, монастир встиг побути православним і уніатським, чоловічим і жіночим, а у ХХ столітті його ще й двічі зачиняли. Вперше – 1929 року. Більшовики не могли дозволити функціювати гнізду «релігійного мракобісся» на самому кордоні з буржуазною Польщею (від обителі до Збруча – яких 500 метрів)

За німецької окупації, у 1942 році, монастир ожив. Але за Хрущова (1962) обитель знову закрили, а черниць вигнали просто на вулицю. Старі люди й досі розповідають, як нещасні жінки, більшості з яких не було куди податися, з плачем тинялися вулицями містечка. Є легенда про те, що монастир знищили за ініціативою одного з високих посадовців області, донька якого нібито прийняла постриг. 

Все, що залишилося від монастиря після буремного ХХ століття

 Все, що залишилося від монастиря після буремного ХХ століття

З того часу і до 1989 року святе місце стояла пусткою. Його споруди руйнувала не лише негода та горе-туристи, але й хазяйновиті місцеві мешканці (давні мури були їм за «каменоломні»). Тож коли монастир повернули вірним, він був мальовничими руїнами. Церква, щоправда, вціліла. Але давні фрески – на жаль, ні. Тож 1992 року розписувати стіни довелося по-новому.

Основна частина модерних фресок Свято-Троїцької церкві – досить стандартна. Хто бував у чисельних храмах, зведених після 1991 року, може собі їх уявити. Нічого шедеврального й унікального. За винятком Страшного Суду.

Загальний вигляд фрески ''Страшний Суд''

 Загальний вигляд фрески “Страшний Суд”

На перший погляд, сюжет – стандартний. Господь судить людей. По праву Його руку – праведники, яким дароване життя вічне. По ліву – грішники, яких кидають в геєнну вогняну. Художник використав традиції українського іконопису XVII-XVIII століть, коли (як уже зазначено) серед персонажів Суду зображали абсолютно реальних людей. Зокрема, серед праведників можна побачити сестру Марію (Швайчишину). Її намальовано у білій хустинці. Свого часу вона врятувала від комуністів велику храмову ікону з ликом Ісуса Христа.

Загальний вигляд ''пекельного'' фрагменту.

 Загальний вигляд “пекельного” фрагменту.

Але найкреативнішою тут є «пекельна частина». Крім «традиційних» грішників на кшталт сріблолюбців, перелюбників, п’яниць, убивць і самогубців, стіни Свято-Троїцького храму «прикрашають» ще й Великі Грішники: Малюта Скуратов, Маркс, Енгельс, Ленін, Сталін, Троцький, Гітлер, Берія, Свердлов, Каганович тощо. Є тут і Хрущов (звісно, з капцем у руці)...

Пекельні комуністи і Гітлер

Пекельні комуністи і Гітлер

 Цікавий і Змій, який символізує ворога роду людського. Його чорне тіло прикрашають зловісні червоні комуністичні пентаграми.

Такого страшного «Страшного Суду» немає більш ніде у світі!

Настоятель храму, отець Володимир Наглій, до такої заполітизованої фрески ставиться філософські. Мовляв, малювали її відразу після падіння комуністичного режиму, тож нічого дивного. А до персоналій... Де ж вони можуть ще опинитися?

Отець Володимир у печері, з якої, за легендою, почався монастир

Отець Володимир у печері, з якої, за легендою, почався монастир

 – Я, природно, не маю жодного права їх судити, – каже панотець. – Бог їм суддя. Але давайте згадаємо. Ось, наприклад Лев Троцький – один із вождів революції, на руках якого кров сотень тисяч людей, у тому числі священників і ченців. Чого вартий лише відкритий ним пам'ятник Юді?

Як розповів о. Володимир, пам'ятник Юді (з погрозливо піднесеним до неба кулаком) відкрили за ініціативою та за активної участі Льва Троцького в серпні 1918 року в місті Свіязьк. “Демон Революції” вважав Юду одним із перших революціонерів (найпершим, за версією Троцького, був сам Сатана, який повстав проти Царя Небесного). Пам'ятник “освятили” на більшовицький манер – напередодні по-звірячому замордували настоятеля Богородице-Успенського монастиря архімандрита Амвросія, вбили священика Костянтина Долматова і розстріляли черниць із Предтеченського монастиря. Пам'ятник той простояв недовго. Незабаром на постаменті Юди поставили погруддя Леніна... Володимир Ілліч теж, до речі, представлений на фресці.

– Ленін заявляв, що “чим більше представників реакційного духовенства вдасться розстріляти, тим краще”, - продовжує настоятель храму. – Але для більшовиків “нереакційних” священиків не існувало взагалі!

Про Хрущова не запитую, враховуючи його неґативну ролю в долі монастиря. А це ж була не окрема руйнівна акція, а частин цілої хрущовської антирелігійної кампанії.

А от за що така «честь» припала Надії Костянтинівні Крупській (дружині Леніна, хто не знає)? Чим так провинилася “хрещена мама” піонерської організації, що її у пекло запроторили?

- От за піонерів і горить, - пояснює панотець. – Сказати, що піонери – це зовсім погано, не можна. Здоровий спосіб життя, багато в чому правильні виховні моменти, творчий розвиток дітей, літні табори... Чому б і ні? Але все це перекреслюється активною антирелігійною пропагандою. Дітей перетворювали на безбожників. Більш за те, піонери свого часу брали найактивнішу участь в переслідуванні вірних і навіть в руйнуванні храмів і нарузі над іконами та святими мощами. Тут доречно процитувати Євангеліє від Матвія: “Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити в морській глибині…” (Матвія 18:6).

Тим часом із храму виходить невеличка група курортників (під монастирською горою розташовані оздоровниці курорту Сатанів). Відвідувачі гаряче обговорюють вищезгадану фреску. Передовсім персоналії, якими, на їх думку, терміново потрібно поповнити “пекельну частину”. Чути слова “Путін, Шойгу, Жиріновський, Лавров...”. На запитання, чи не збирається панотець поповнити “пантеон” грішників сучасними політиками, він заперечливо хитає головою:

– В жодному разі! – каже він. – То ж гріх! Не можна живу людину малювати, як мертву. До того ж ніхто не знає, де ці люди опиняться після Божого Суду. З тими, які намальовані – все зрозуміло. А які живуть нині – ще невідомо. Господь дає кожному можливість покаятися та спокутувати свої гріхи. Тож у всіх живих, які би гріхи вони не вчинили, є ще час на каяття. Якщо воно буде щирим, Господь вибачить.

Ленін відрізає бороду святому (фреска незавершена)

Ленін відрізає бороду святому (фреска незавершена)

 Зауважимо, що фреска у Свято-Троїцькій церкві унікальна передовсім великою кількістю зображених персонажів. Але самі політики, зокрема, комуністичні, на фресках та іконах – не рідкість. Зокрема, 2007 року в храмі Пресвятої Богородиці, що у грецькому місті Аксіуполі, теж намалювали Вождя Світового Пролетаріату. Художник Вафіадіс зобразив Леніна, який ножицями відрізає бороду закованому у кайдани святому Луці. Сюжет символізує страждання архієпископа РПЦ і видатного медика Луки Войно-Ясенецького. Останній зазнав переслідувань від совітів, і лише після присудження йому Сталінської премії за досягнення у сфері медицині єпископа залишили у спокої.

Згадана фреска викликала чималий скандал. Зокрема, відомий грецький богослов Гіоргос Мустакіс заявив, що портрет Леніна оскверняє святе місце, а митрополит Спиридон пообіцяв покарати причетних до створення цієї фрески кліриків.

В Україні свого часу набула широкого розголосу інформація про образ “Донецької Пресвятої Богородиці“, яка зберігають у каплиці Святої Вервиці (УГКЦ) в Донецьку. Ікону ту написали 2000 року. Її нижню частину прикрасили відомі діячі, пов'язані з Донбасом. Зокрема уродженець Донеччини патріарх Філарет, мер Донецька Володимир Рибак та інші персонажі. Найбільше нарікань викликало зображення тодішнього донецького посадника Віктора Януковича (про ікону Україна дізналася під час президентських перегонів 2004 року, коли й спалахнув скандал).

 Наразі не відомо, що з цією іконою нині, особливо враховуючи, що в Донецьку жорстоко переслідують усіх конкурентів московської церкві. Особливо її головного ворога – “бандерівців-уніатів”.

Серед шанувальників канонічного Московського патріархату великої популярності набув образ “Блаженна Мотрона благословляє Йосипа Сталіна”. Певний час ця “ікона” прикрашала один із московських храмів. Тепер її копії й “ікони” з аналогічними сюжетом (Бл. Матрона та Сталін) можна побачити у багатьох храмах РПЦ в Курську, Пскові й інших містах Росії

Сталін та Блаженна Мотрона  (автор – іконописець І.І.Півник)

Сталін та Блаженна Мотрона  (автор – іконописець І.І.Півник)

Владімір Путін, до речі, теж потрапив на ікону. І не фейково-сатиричну (таких гуляє в Мережі достобіса), а на справжню, перед якою б'ють поклони та моляться. Зокрема, таку ікону можна побачити в храмі села Большая Єльня Нижегородскої області. Керує там “Матінка Фотінія” (вона ж Світлана Фролова, екс-директор торгівельної бази й екс-цілителька-екстрасенс). 

Володимир Путін

rupor.info

Церква свідків Путіна. Ікона Путіна.

Фотінія переконує парафіян, що Путін у минулому житті був апостолом Павлом і рівноапостольним князем Володимиром (сама ж матінка – «втілення княгині Ольги»). 2012 року, за повідомленням російських ЗМІ, Ікона та Священний Портрет Путіна (і такий є у “храмі”) замироточили.

''Святой старєц і мучєнік Грігорій Єфімовіч Распутін''

"Святой старєц і мучєнік Грігорій Єфімовіч Распутін"

Але за кількістю ріжних ікон просто Путін значно поступається РасПутіну. “Святих образів” Григорія Юхімовича в Росії є вже понад півсотні. Що більше, у тій країні діє цілий рух за офіційну канонізацію “святого старця”...

Ну і мораліте. “Політична іконографія” у двох сусідніх країнах яскраво підтверджує: “Україна – не Росія” © Л.Д.Кучма.

Дмитро Полюхович

Джкркло - http://zbruc.eu 

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці