• 003.jpg
  • 004.jpg
  • 005.jpg
  • 002.jpg
  • 001.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Релігія району

Українська Православна Церква

Зовнішній вигляд храму святої великомучениці Людмили княгині Чеської

Зовнішній вигляд храму святої великомучениці Людмили княгині Чеської

Українська православна церква народилася в місті Городку 26 вересня 2000 року. Про це свідчить свідоцтво № 1734 про реєстрацію Статуту релігійної громади. Свідоцтво видала обласна державна адміністрація, управління у справах національностей та релігій.
Керівний орган релігійної громади був розташований в м.Городку, вул.Миру, 1 кв.10. Він складався з 10 осіб: Омельчук К.М., Мельник В.В., Федюк В.О., Кривий М.С., Фурлет А.Б., Якубовський В.В., Абрам В.Д., Журавчак Л.Л., Федюк М.О., Кльоц О.М.
Першим головою парафіяльної ради обрано Омельчука Костянтина Миколайовича, вона була розміщена у нього на квартирі: вул..Миру, 1 кв. 10.
На той час Омельчук К.М. очолював районний провід Української Народної партії (УНП). Займаючись громадсько-політичною роботою серед населення району, він і його прибічники постійно зустрічали недоброзичливе ставлення керівництва Московських церков до української політики (внутрішньої і зовнішньої), до української мови, культури, звичаїв і традицій українського народу.
Перші прихожани храму

Перші прихожани храму

Особливо було гостре несприйняття українського православ’я, вважаючи його «неканонічним», «не благодатним».
Порадившись з членами УНП району і керівництвом обласного проводу УПН, Омельчук К.М. вирішив зайнятись організаційною роботою з метою відкриття першої в місті і районі Української православної церкви Київського Патріархату. Його підтримали українські патріоти і однодумці. Це і були перші кроки по створенню церкви святої великомучениці Людмили княгині Чеської.
Одержавши офіційне повідомлення від парафіяльної ради про реєстрацію релігійної громади при обласній державній адміністрації, Хмельницька єпархія Київського патріархату звернулась до міської ради з проханням про виділення землі для будівництва церкви. Міська рада планувала виділити ділянку розміром 0,50 га в районі колишнього ДТСААФ, в долині. Для побудови церкви ця місцина не відповідала ніяким архітектурним нормам. Депутат Шевченко В.М. звернувся до міського голови Хоптинця В.А. з проханням виділити садибу в іншому місці. На його прохання будівельний майданчик для майбутньої церкви визначили по вулиці Київській, в межу із загальноосвітньою школою № 4. Сесія міської ради узаконила оренду земельної ділянки 0,50 га 2 липня 2002 року строком на 49 років.


Після того, як релігійна громада була офіційно зареєстрована, наше місто відвідали два священики. Дізнавшись, що приміщення церкви ще немає і його потрібно ще будувати, вони не дали згоди залишитись у нашому місті. Майже два роки зареєстрована релігійна громада не мала священика і лише 24 квітня 2002 року архієпископ Хмельницький і Кам’янець-Подільський Антоній видав указ про призначення Глінських Павла Сергійовича настоятелем релігійної громади Української православної церкви святої великомучениці Людмили княгині Чеської. До міста отець Павло прибув 15 травня 2002 року. Голова парафіяльної ради Омельчук К.М., зустрівшись з ним, пообіцяв всіляку підтримку, в тому числі і в будівництві приміщення церкви. 9 вересня 2002 року на виділеній ділянці для будівництва церкви було поставлено хрест о.Павлом разом з прихожанами: Омельчуком К.М., Абрамом В.Д., Дмитренком М.Г. Дерев’яний хрест був зроблений Абрамом В.Д. Рушник, який прикрасив хрест, вишитий руками прихожанки Дмитренко А.І. 11 вересня 2002 року біля хреста відслужили акафіст, освячено хрест в присутності секретаря Хмельницької єпархії о.Михайла Михайлюка, благочинного Ярмолинець та міста Городка о.Миколи Ковалика, ксьондзів о.Андрія та о.Анатолія, о.Анатолія Задоровського (с.Солобківці), о.Володимира Сакуляка (с.Соколівка), о.Василя Стуса (с.Правдівка), голови парафіяльної ради Омельчука К.М., активної прихожанки Войткової Є. На богослужінні були також присутні клірики з католицької духовної семінарії.
Згодом хрест був обгороджений штахетником, виготовленим Коцовським П.С. і обсаджений квітами.
З настанням теплих днів весни і літа 2003 р. тут о.Павло відправляв короткий молебен в присутності 10-12 чоловік. Це були перші прихожани, першопрохідці українського православ’я нашого міста, патріоти всього українського, які вирішили своїми руками побудувати першу в районі Українську православну церкву. Ось ці прізвища: Омельчук К.М., Барило В.Д., Бондар А.М., Кривень М.В., Коцовський П.С., Дмитренко А.І., Дмитренко М.Г., Войткова Є., Залога В.О., Залога В.А., Шевченко В.М.


Перехожі з подивом спостерігали за цим релігійним дійством, шептались про щось, не знаходячи відповіді на свої запитання. Згодом з Московських церков пішли чутки, що це збираються або греко-католики, або сектанти, а отже розкольники і не благодатні. А невелика групка людей продовжувала вперто збиратися щонеділі біля свого хреста разом з о.Павлом. Все це відбувалося в першій половині 2003 року.
Повернемось до 2002 року. Після того, як до нас прибув о.Павло, почались пошуки приміщення, де релігійна громада могла б здійснювати богослужіння. Нарешті знайшли. Це - приміщення колишнього верстатобудівного заводу (клуб), а тепер там розмістили художню школу для учнівської молоді. Для релігійної громади районний відділ культури та туризму здав в оренду актовий зал, розміщений на 3-му поверсі. Про те, що у нашому місті діє Українська православна церква, я дізнався в кінці грудня 2002 року. Дізнавшись про те, де вона перебуває, в першу ж неділю вирішив побувати там. Коли я зайшов до актового залу, мене вразив холод, який там був. Актовий зал зовсім не опалювався. Я побачив 6-7 чоловік дорослих і кількох дітей, які прийшли з батьками. Біля сцени стояв молодий священик, готуючись до богослужіння. Вся площа актового залу була заставлена кріслами, біля сцени стояв хрест, збоку розвішані хоругви. В приміщенні холод такий же, як надворі - мінус 15 градусів.
Стою я і думаю: чому так сталося? Є українська держава, українська влада, український багатостраждальний народ, а помолитись йому його рідною мовою немає де. А можливо я помиляюсь? Неправильно оцінюю ситуацію? Тоді чому ж в цей холодильник прийшли молоді люди з дітьми? В таких випадках, як правило, кажуть: Бог один. Це – незаперечна істина. То чому ж вони шукають спілкування з Богом в українській церкві? Не дивлячись на екстремальні умови.
Недавно за кошти українців, руками українського населення міста побудовано красиве приміщення церкви, а дісталось воно Московській церкві. Богослужіння здійснюються на незрозумілій старослав’янській мові, здравицю проголошують Московському патріарху, владу українську і патріотів українських не згадують.
В голові крутиться одна думка: як допомогти нашій Українській церкві вибратись з цього холодного актового залу. План визрів такий: звернутися за допомогою до відомого вже на той час бізнесмена, Президента знаменитої фірми «Оболонь» Слободяна О.В. Він був випускником СШ № 1, де я на той час був директором школи. По закінченню богослужіння, яке в такій холоднечі було не довше 20-25 хвилин, я представився о.Павлу, не розкриваючи деталей свого плану (де гарантія, що він здійсниться?), пообіцяв свою допомогу. Я написав листа до Слободяна О.В., виклав в ньому проблему і просив фінансової допомоги для побудови бодай невеличкої, але Української церкви. Він оперативно відреагував на моє прохання. Спочатку вислав 10 тисяч гривень, трохи пізніше ще 17 тисяч. В травні 2003 року розпочались будівельні роботи: викопали траншеї, збудували фундамент, потім почали зводити стіни. Першими будівельниками були: Омельчук К.М., Костогриз М., Гулько Й.Й., о.Павло, Барило В.Д., Ошовський Ф.Й., Задворний, Дмитренко М.Г., Бондар А.М, Кривень М.В., Шевченко В.М. Люди працювали на будівництві безкоштовно, привозили з дому пиломатеріали, жерсть, цв’яхи і т.ін. Оплачувалась робота лише найманих робітників, які виконували кваліфіковану роботу: вікна, двері і т.ін. Внутрішню штукатурку стін безоплатно виконали: Залога В.О., Залога В.А., Хоптинська А., Хоптинський В., о.Павло, Черній І.В., Баженова Я. Дах на приміщення церкви з допоміжними робітниками зробив безкоштовно столяр Абрам В.Д., вікна в своїй майстерні також безкоштовно виготовив Дуна В.Ф., на кладку стін приїздив Глінських С.П. – батько о.Павла. Постійно на різних роботах під час будівництва працювали Боднар А.М., Кривень М.В.
Для історії нашої церкви слід залишити прізвища прихожан, які від початку і до завершення будівництва безкоштовно брали участь: Омельчук К.М., Абрам В.Д., Дмитренко М.Г., Залога В.О., Залога В.А., Боднар А.М., Кривень М.В., Черній І.В., Барило В.Д., Коцовський П.С., о.Павло, Баженова Я.М., Хоптинська А.А., Шевченко В.М.
Всю організаційну роботу при будівництві на початковій стадії здійснював Омельчук К.М. – староста церкви. 6 вересня 2003 року в зв’язку з завершенням його відпустки свої повноваження старости зі згоди прихожан він передав Шевченку В.М.
Меценат храму Слободян О.В.

Меценат храму Слободян О.В.

Серед перших прихожан панував святковий настрій: адже будемо мати свою церкву поки що хоч і невелику. Ще не завершилась кладка стін, а вже почались богослужіння. Як могли обладнали вівтар, стоїмо на земляній долівці, немає даху над головою, а ми несемо до Бога нашу українську молитву своєю рідною мовою!

Перший вівтар

Перший вівтар

Тут вперше в своєму житті сповідалися подружжя Залогів – Валентина і Володимир. Це була і перша сповідь прихожан у ще не завершеній новобудові.
Дмитренко А.І. створила невеликий церковний хор, який супроводжував богослужіння. Вона ж була і його керівником. Він складався з таких ентузіастів хорового співу: подружжя Малихів – Ганна Михайлівна і Василь Михайлович, Боднар А.М., Залога В.А., Шевченко В.М., Черній І.В., Зеленецька Л.І.

Члени церковного хору

Члени церковного хору

Надалі кількість хористів зросла. Ось їх прізвища: Джура Л., Прозоровська Н.В., Воробель Н.В., Ференс М.С., Банас Л.М., Самко Т.М., Дзивульська Н., Верещинська Г., Дідора О., Моцна С., Небесна О.І., Котлінська Г.Г., Кидалова Г., Мерва Б.П., Бас М.Л., Бачинський Г.П., Карвацький В.І., Дуна В.Ф., Михайлова М.С., Барило В.В., Шарварська Л.В., Гладун М.

Богослужіння Різдва 2009 року
Богослужіння Різдва 2009 року

Поступово все у нас налагоджувалось: йшло до завершення будівництво, організувався церковний хор, стали регулярними богослужіння, прибічників нашої церкви все збільшувалось. Це нас радувало. Але з сусідніх Московських церков все більше зростав розголос, що ми не канонічні, «безблагодатні», «розкольники». Необхідно було якось протистояти цьому потоку неправди і фальсифікацій. А як? Звичайно ми як могли пояснювали людям хто ми є насправді, чому ми на українській землі відчуваємо себе правими, поширюючи українське православ’я, започатковане ще Володимиром Великим. Але цього було замало. Прихожани просили мене через газету «Городоцький вісник» поширити правдиву інформацію про історію українського православ’я, де і коли появилися Московські церкви і чому таке несприйняття ними всього українського, особливо Української православної церкви. Я погодився, хоч для мене це було великим випробуванням. Адже історію українського православ’я я знав поверхово (у радянських вузах цьому питанню зовсім не приділяли уваги). Я розумів, що бодай невелика помилка з мого боку буде використана проти нас, прибічників Української православної церкви. Тому прийшлося засісти за книги, журнальні і газетні статті, щоб правдиво донести до читачів газети історію українського православ’я такою, якою вона була і є насправді. Тодішній редактор газети «Городоцький вісник» Бочарніков В.І. люб’язно і безкоштовно надав можливість друкуватись. Стаття називалась «Ще раз про православ’я на Україні». Вона була розміщена в трьох номерах (№ 24,25,26 від 12,19,26 червня 2004 року).
Фрагментарно я дещо використаю і в нашому літописі, щоб зрозуміло було про що там йшлося. Ось початок статті: «Періодично в одній з Московських церков нашого міста прихожанам роздають листівки, в яких пропагується вороже ставлення до віруючих Української православної церкви: « у нашому місті розгортає свою діяльність розкольницьке угрупування, яке іменує себе «церквою «Київського патріархату». Ось так! «Вороже угрупування» і не менше.
Що ж, давайте тепер подивимось, коли і як ми, українці, на своїй рідній землі стали «ворожим угрупуванням». Я назву основні історичні віхи (дати) з історії Української і Московської православних церков. Отже, 988 рік відомий як рік хрещення жителів спочатку Києва князем Володимиром Великим. А на землях майбутньої Московії ще кілька віків, після прийняття християнства на Київській Русі залишалося безліч не християнізованих територій і племен. Християнську віру туди несли українські і грецькі місіонери. Єпархії, які згодом там утворились, підлягали Київській митрополії. Тобто, Московські землі були канонічною територією Київської митрополії, а Київські і Московські землі були канонічною територією Вселенського патріархату.
5 грудня 1448 року єпископи Московського царства розривають канонічну єдність з Київською митрополією, самочинно без благословення Вселенського патріарха висвятили собі патріарха. 141 рік Московська церква була неканонічною!
Лише у 1589 році Московська церква була визнана Царгородським патріархом і вона стала канонічною. Отже, фактом залишається те, що майже півтора століття Московська церква була безблагодатною і не канонічною.
Далі, 1686 рік. Московська церква шляхом підкупу Вселенського патріарха Діонісія домоглась передачі дочірної Київської церкви під юрисдикцію Московського патріархату. Та не так сталося, як гадалося. Уже наступного, 1687 року, Царгородський патріарший собор засуджує передачу Київської митрополії Москві, як акт симонії, тобто, як акт хабарництва, а самого патріарха Діонісія позбавляє патріаршої гідності.
Отже, ні про які «канонічні права» Московського патріархату на Українську церкву і її канонічні території в Україні мови йти не може. Саме про це і йдеться в першому й синодально-канонічному Томосі Царгородської патріархії від 13 листопада 1924 року, де написані слова патріарха Григорія VП: «відірвання від нашого престолу Київської митрополії відбулося не за приписом канонічних правил».
Тобто, через 238 років Царгородський патріарх ще раз підтвердив, що жодних канонічних прав на Київську митрополію Московський патріарх не має. Залишається додати, що скориставшись слабкістю Української держави у військово-політичному, економічному відношенні через затяжні і виснажливі війни з сусідами (Польща, Туреччина) Московія силою захопила її територію, а Московська церква підпорядкувала її канонічні території собі.
На мої статті в газеті взявся давати своє бачення щодо історії православ’я на Україні кандидат богословських наук священик Олексій Добош. Він « аргументовано» виправдовував присутність Московської церкви на Україні. Наприклад, на моє твердження про те, що немає жодного документу у Московській патріархії про передачу канонічної території України Москві, він відповідає, «що їх є тисячі». Це явний перебір. Потрібний лише один документ, а його, звісно, немає. Навіть назвав 1688 рік, як рік підпорядкування Української церкви Московській патріархії. Але ж ще у 1687 році патріарший Собор відмінив рішення Діонісія щодо канонічної території України і передачу її Москві. Далі за його словами з 1991 року всі храми на території України виведено з прямого підпорядкування Москві в автономну одиницю – «Українську православну церкву».
На превеликий жаль, життя і повсякденна діяльність «автономних» Московських церков (ніби то Українських православних) спростовує таке твердження. Ось приклади: щорічно в Україні відправляють молебні жертвам голодомору, сталінських репресій. В цих публічних релігійних акціях беруть участь: Українська православна, греко-католицька, римо-католицька церкви. «Автономна» Українська православна церква участі не приймає. Парадокс. А не бере участі в цих християнських акціях тому, що Москва не визнає свої злодіяння проти українського народу і забороняє це робити «автономній» Українській церкві. Це і є приклад того, як християнська місія Московських «автономних» церков підмінюється політичною кон’юктурою.
Зрозуміло, що Україні потрібна Помісна православна церква, яка б відстоювала інтереси свого народу і держави, бо Московські «автономні» церкви разом з комуністами є «п’ятою» колоною Москви; Вони представляють і захищають інтереси Московщини, втручаючись у внутрішнє життя нашої країни.
Не в одного читача виникне запитання: чому так детально ми зупиняємось на історії православ’я в Україні?
По-перше, щоб ми переконалися самі в тому, що наша Церква канонічна і благодатна ще з часів Володимира Великого і ніхто, і ніколи наші землі нікому не передавав; по–друге, ми не розкольники, бо несемо Христову віру в своїх душах ще з часів Київської Русі; по-третє, Українська Православна Церква є матір‘ю для Московської, бо наші місіонери на протязі двох століть несли християнство на землі сучасної Московії.
Світло християнської віри поширилось з стольного града Києва!

Пасха Христова

Пасха Христова

А тепер повернемось до справ у нашій церкві. У 2004 році її поштукатурили зовні. Свої дизайнерські здібності тут проявила Залога Валентина. Завдяки її майстерності, розуміння естетики, приміщення нашої церкви всередині і зовні виглядає достойно. Коцовський П.С. виготовив Царські ворота, красиво інкрустовані. Карвацький В.І. обладнав вівтар, кіоск, виготовив кафедру для церковного хору. Територія навколо церкви була засипана крупним і дрібним щебенем і обгороджена штахетником. Боднар А.М., Залога В та ін.. по всьому периметру церковної садиби висадили квіти.

Храмове свято

Храмове свято

29 вересня 2004 року освячено церкву в присутності архірея Хмельницького і Кам’янець-Подільського Антонія. На наше свято прибули священики Українських православних церков Чемеровецького і Ярмолинецького районів.
Наших прибічників зростає, не зважаючи на компромат з боку Московських церков. Наведу такий приклад: якщо в перший рік існування нашої церкви на Великдень на освячення Пасхи люди вміщалися на подвір’ї,то у 2008 році бажаючих стало значно більше. Довга черга людей з запаленими свічками стояла по вулиці Київській. Зростанню авторитету церкви сприяє і настоятель о.Павло. Він уміє ввійти в довір’я людей своїм простим і водночас душевним спілкуванням, без зайвої пихи і гордості. Прихожани позитивно оцінюють його сумлінне відношення до своїх пастирських обов‘язків.
Хрещення Господнє

Хрещення Господнє

У 2004 році в його житті сталася неординарна подія. Будучи делегатом всеукраїнського з’їзду Української Народної партії, на перерві в залі засідань він зустрівся з Патріархом всієї Руси-України Філаретом, який також приймав участь у роботі з’їзду. Його Святість запросив о.Павла відвідати його під час вечірньої літургії в Кафедральному соборі св..Володимира. Я мав честь супроводжувати о.Павла (я добре знаю Київ) на цю незвичайну, як для нього, молодого священика аудієнцію. Зустріч відбулася у вівтарі кафедрального собору св. Володимира.

Зустріч о.Павла з Його Святістю Патріархом всієї Руси-України Філаретом. Київ. 2004 рік

Зустріч о.Павла з Його Святістю Патріархом всієї Руси-України Філаретом. Київ. 2004 рік

Внутрішнє господарство церкви вела спочатку член церковної десятки старша сестриця Боднар А.М. Вона продавала свічки, ікони, прибирала приміщення, взимку опалювала при допомозі електрокамінів.
На початку літа 2006 року посаду старости церковної громади на загальних зборах прихожан я передав Карвацькому В.І. На цій посаді він перебував до жовтня місяця цього ж року. В тому ж місяці і році старостою церкви обрано о.Павла.
На посаду старшої сестри в церкві обрано Зембицьку З.А. Крім того, що вона продає свічки, ікони, прибирає в приміщенні церкви, при будівництві на її плечі лягли обов’язки куховарки.
Прихожани церкви розпочали збір коштів на будівництво нового великого приміщення. Майже щонеділі після літургії о.Павло оголошує прізвища прихожан, які жертвують гроші на побудову нового храму ікони Божої матері Вишгородської (Володимирської).Ця робота активізувалась з приходом до церкви Дуни Віталія Францовича, бізнесмена, гарячого патріота всього українського, водночас скромної і порядної людини. Влітку 2008 року під технічним контролем і загальним керівництвом Кісвая О.С. було побудовано фундамент. У 2009 році розпочнеться кладка стін нового храму.
В нашому районі Українських православних церков стало дві. Слободян О.В., дитинство якого пройшло в с.Іванківці, допоміг побудувати храм.
Одним словом, українське православ’я в нашому районі поступово відроджується. Чи змінилось ставлення до нас з боку «автономних» Московських церков? Попередній запал пристрастей тотального невизнання нашої церкви спав, але продовжують виражати несприйняття української мови при богослужінні. В бесіді з нашою прихожанкою один із священиків Московської церкви висловив навіть думку, що українська мова не здатна виразити всіх відтінків людської душі при богослужінні. А далі добавив, що цією мовою люди тільки добре лихословлять. Подібний відгук про українську мову я десь читав. Гортаю свої записи. Знайшов! Ще у 2003 році сумнозвісний україножер митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел «автономної» Московської церкви у своїй брошурі сказав, що українська мова – це «площадью рожденная уличная речь».
Така велика відстань між Городком і Одесою, а оцінка української мови як дві краплі води схожі. Якщо цей, наш, Московський священик лукавить – це одна справа. А якщо він не знає, що таке українська мова, ми йому дещо нагадаємо.
По-перше, створюючи людей і народи Бог наділив кожного з них своєю, рідною мовою для спілкування з Ним. Я не думаю, що Він це зробив як-небудь.
По-друге, українська мова – це мова літературних велетнів світового масштабу Т.Шевченка, І.Франка, Л.Українки. Їх знає увесь світ.
По-третє, не зважаючи на 300-літній геноцид проти української мови, за словами відомого українського композитора О.Білаша, український народ створив більше 300 тисяч літературно-музичних творів. Такої духовної спадщини не має жоден народ світу.
І на самий кінець. В 1934 році в Парижі відбувся лінгвістичний форум найбільших мов світу. Зарубіжна українська діаспора представила на нього (бо ми тоді не мали держави) українську мову. За лексичним багатством, барвистістю, милозвучністю вона зайняла третє місце (перше – французька, друге – іранська).
Мабуть, на цьому ми і поставимо крапку.
Маю велику надію, що літопис нашої церкви буде продовжено. Будуть нові здобутки по утвердженню українського православ’я в нашому місті. Будуть нові прізвища людей, які самовіддано боролись за його перемогу.

Свої роздуми і розповіді прихожан записав Володимир Миколайович Шевченко.
5 квітня 2009 року

Післямова. Літопис церкви продовжується. Громада Української Православної Церкви святої великомучениці Людмили княгині Чеської отримала будівельні матеріали від Гереги Олександра Володимировича - засновника та голови ТОВ “Епіцентр К”, для будівництва нового храму.

Будівля нового храму

"Відродження Хмельниччини - наша спільна справа" цей принцип використовує Олександр Герега не на словах, а на ділі.

Будівництво нового храму

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці