• 004.jpg
  • 001.jpg
  • 002.jpg
  • 003.jpg
  • 005.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Місцеві таланти

Лесько Серафим Олексійович

Лесько Серафим Олексійович

Лесько С. О.

Побудував Серафим Лесько із села Велика Яромирка, що на Городоччині. У цьому незвичайному будиночку майстер на всі руки та оціновувач старожитностей зібрав безліч цікавинок, за якими можна дізнатися про історію села та його околиць

«Усі мої музейні експонати, можливо, для когось не мають якоїсь великої історичної цінності, – зізнається пан Лесько. – Однак, за ними можна прочитати історію нашого села».

Унікальний музей пана Леська видно здалеку: ошатну будівлю прикрашає могутній вітряк. Він, до речі, діючий і від гвинтика і до гвинтика також зібраний руками майстра. Роки знадобилися для того, щоб у садочку, поруч з власним будинком, колишній шофер Серафим Олексійович своїми руками побудував свою мрію. Вона – наче маленьке диво: коли сильний вітер раптово дме з поля, і крила вітряка починають злегка поскрипувати, довкола стає спокійно і хороше. Так уже склалося, що Велика Яромирка не розпещена видатними жителями – зірками театру й кіно, політики й бізнесу, – але тут є чимало унікальних особистостей, примітних не загальною популярністю, а своїми добрими справами. І Серафима Леська по праву можна віднести до їхнього числа.



«Хто з шоферів відпочиває, а я полем ходжу…»
Історією рідного села Серафим Олексійович цікавився ще з дитинства. Так помалу назбирав цілу колекцію старожитностей. «Двадцять два роки поспіль я працював водієм у місцевому колгоспі, – пригадує він. – Виїдемо зранку в поле, до обіду трохи вже й втома діймає. Хто з водіїв відпочиває, а я полем ходжу, у кожному камінчику чи залізячці намагаюся щось цікаве побачити».
За роки тих знахідок назбиралося вже чимало. «І у хаті, й на горищі зберігав, – пригадує чоловік. – Та все якось хотілося систематизувати колекцію. І тоді я задумав збудувати музей».
В 1997 році Серафим Олексійович вийшов на заслужений відпочинок. «З’явилося більше вільного часу, от я й взявся за втілення усіх своїх задумів», – каже він.
Першою втілив у життя мрію побудувати вітряк. «Колись я бачив такого вітряка на Теофіпольщині, – пригадує чоловік. – От вирішив і собі такого зробити. Самотужки намалював ескізи, креслення. Знайшов справжнісінькі кам’яні жорна. Трудився довго, але мій вітряк таки запрацював. І закрутилися жорна… Навіть борошна намололи. Та я його не з якоюсь «корисливою» метою будував. У мене був страшенний азарт: а чи зможу я приборкати вітер? І таки зміг. Згодом задумав довкола вітряка збудувати будиночок. Це мав бути млин, а став – музеєм».

Лесько С.О.

Підлога з пляшок та дзвоник Наполеона
Будинок-музей Серафима Олексійовича нагадує справжній витвір мистецтва, неповторний шедевр, у втілення якого чоловік вклав усі свої сили й душу. Майже сім років зводив він споруду, і під час будівництва використовував зовсім незвичні матеріали. Підлогу умілець побудував (не повірите!) зі скляних пляшок. Їх знадобилося понад дві тисячі. «І сусіди мені пляшки приносили, і сам підбирав, – розповідає дідусь Серафим. – В кожну пляшку насипав висушеного піску, так вона витримає чимале навантаження, тож по скляній підлозі ходити зовсім безпечно».
Ззовні будинок умілець облицював половинками з пластикових пляшок. Дах – також пластиковий. Аби зробити таке покриття, пішло чимало часу, адже кожен шмат пластикової пляшки доводилося розрівнювати при високій температурі, щоб така «черепиця» добре «лягала». Будиночок з пляшок вийшов не лише красивим та затишним, а й практичним, адже за кілька років Серафим Олексійович зібрав всі пляшки на околицях села, а отже, зробив довкілля значно чистішим.
Біля музейної призьби Серафим Олексійович примостив старі жорна. «Це мені син привіз із Сатанова, – каже дідусь. – Він, як і я – поціновувач старовинних речей. От і ділиться зі мною старожитностями». Поруч з жорнами ще один доволі цікавий експонат – стовпчик, якими до 1939 року розділяли Україну на східну та західну. «Це ми біля Збруча знайшли. Саме там проходив колись радянський кордон», – каже він. 
На першому поверсі музею, у двох кімнатках, на дерев’яних поличках, розташовано безліч цікавинок. «Тут – речі воєнної епохи, а також – радянської доби, – демонструє експонати дідусь Серафим. – Ось, наприклад, це погруддя Леніна колись сільський парк прикрашало, а коли Союз розвалився, його скинули. А я його додому приволік. Нині таких погрудь – великих та маленьких – у музеї більше десятка».
На другий поверх ведуть дерев’яні східці. Тут Серафим Олексійович планує розташувати ще одну експозицію. «Я зібрав дуже багато карт та атласів, а також маю чималу колекцію прапорів. Тож, гадаю, тут їх розмістити буде дуже доречно».

Кожну подаровану річ колекціонер заносить до спеціального каталога
На дерев’яних поличках музею можна побачити безліч унікальних речей. Тут розташувалися експонати черняхівської культури, періоду Київської Русі. Глечики, козацькі люльки, лампадки, пивні пляшки, старі ваги та праски, маснички, вишивані рушники, бронзовий посуд – усе це могло б потрапити на смітник або просто загубитися, однак, на щастя, нині ці речі прикрашають приватну колекцію сільського любителя старожитностей. «Усі мої музейні експонати, можливо, для когось не мають якоїсь великої історичної цінності, – зізнається пан Лесько. – Однак, за ними можна прочитати історію нашого села – від найдавніших часів й донині. Ось, наприклад, цей посуд мені принесли із сусіднього села. Після війни такі кружки робили з гільз та снарядів. А ось дзвіночок. На ньому викарбувано «Paris. N». Його також знайшли односельчани, і, без сумніву – цей експонат до нас прийшов ще з військовими ордами Наполеона».
Багато з того, що є у приватній колекції Серафима Леська – подарунки односельчан. «Ось, наприклад, нещодавно діти принесли мені скам’янілі рештки морських організмів з колишнього Сарматського моря, – розповідає чоловік. – Хтось подарував дерев’яні ночви та пряльця, старі картини, навіть ліжко дерев’яне. Відрадно, що люди з розумінням ставляться до цього. Можливо, такі речі нині не мають матеріальної цінності, але в значенні історичної спадщини – вони безцінні, адже за кожною з них – чиясь доля, чиясь історія».
Кожну подаровану річ колекціонер вносить до спеціального каталога. А тому легко можна визначити, хто і коли приніс експонат до музею, а також дізнатися кому і коли він належав та яку має історію.



Ірина ОЛІЙНИК. 
Фото Сергія ПРИЩЕПИ та О. Федорова

Стаття з сайта http://e-board.km.ua/

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці