Мерва Антон Францович

Кожна робота - витвір мистецтва

Антон Францович - різьбляр по дереву хто хоч раз бачив його колекцію робіт, по-іншому сприймає природу, народне мистецтво. Ад­же годинами сидіти і ножем вирізати та виточувати із дерева фігурки спортсменів, напевне, не кожному дано. Див­лячись на закінчені роботи, впізнаєш знамениту фігурис­тку, яка в пориві танцювального па передає одним-єдиним рухом, увічненим у дереві, усю свою любов до танцю, до самої миті перебування на льоду, до чогось витонченого, незвіданого і неосмисленого. Навіть обриси обличчя усміх­неної та сконцентрованої жінки - легенди фігурного катан­ня - виражають відповідні почуття. Поблизу фігуристки - на­падаючий збірної команди Радянського Союзу по хокею. А далі - ще цікавіше. Наступну роботу беру із почуттям бояз­ні, адже в руках немовби живий клубок змій, що переплели­ся між собою в одвічній жадобі життя, сонця. А як переда­на майстром уявна картина зміїного кубла! Видно кожну лу­сочку, хвостики, навіть смертельні жала.

Дивлюсь на іншу роботу і бачу справжній поєдинок орла і змії, які зчепилися у жорстокому двобої. Майстер надає перевагу птиці, і хоч видно скуйовджене пір'я та направлений на противника погляд, розумію, плазун за де­кілька секунд припинить своє існування.

Проте, яким ласкавим вдалося Антону Францовичу по­казати крокодила. І хоч гострі зуби та величезні лапи гово­рять про примарність миролюбності, та, напевне, саме у цьому образі передається ставлення майстра до хижої рептилії. А ящірка, яка усміхається ласкавому сонечку і по­казує червоненький язичок, припаде до душі не одному поціновувачу даного виду мистецтва.

І в руках остання робота народного майстра - дикий сі­кач, який поновлює свої сили на кукурудзяному полі.

- Де брали матеріал? - запитую у різьбяра.

- У лісі, посадках, - з охотою каже мій співрозмовник, -адже я люблю збирати гриби, ягоди, і хоч важко віднайти потрібну текстуру, та, як бачите, попадалися коріння дерев, і я відразу ж розумів, що з них можна зробити.

Справді, роботи не клеєні, аз цілого коріння липи, ясе­ня, народжені спочатку в уяві, викохані, вирізані та відшлі­фовані. Диву даюся, скільки клопіткої праці прикладено, скільки часу. Бо кожна робота - то є справжній витвір мис­тецтва. Недаремно їх хотіли придбати і вивезти у Київ. Та Антон Францович ні за які гроші не хоче з ними розпроща­тися - вони є частиною його душі, його єства.

- Вечорами, коли впораюсь із господарством,- розпові­дає майстер, - бувало, беру в руки свій інструмент і по­чинаю вирізати, а дружина вишиває рушники, картини. Розмовляємо про життя-буття, і діти поруч...

- Який їхав, таку й здибав, - казали про сім'ю Мерви оточуючі.

Антон Францович із трудової династії цукроварів: пішов по стопах батьків – все життя пропрацював на Городоцькому цукровому заводі, був бригади­ром бурякорізки. За свою працю нагороджений багатьма медалями та відзнаками. А грамот важко перелічити. Особливо вразила одна - ще при Сталіні, в 1949 році, за високі показники в роботі, як переможцю соціалістичних змагань.

Кажуть, талановита людина - талановита в усьому. Іще раз переконуюся у правдивості цих слів. Антон Фран­цович з дитинства вмів розуміти твори мистецтва. В його оселі ціла збірка ілюстрацій знаменитих на увесь світ кар­тин Рєпіна, Айвазовського, Леонардо да Вінчі та інших ху­дожників, чиїми полотнами захоплюється людство не од­не сторіччя. У Антона Францовича своя Третьяковська та Дрезденська галереї, свій Лувр. І ось так годинами, як із нами, може перелистувати ілюстрації, трепетно торка­тися їх руками. Бачить палітру та гру фарб, руку майстра, розуміє почуття, які хотів передати художник. А про самі картини і їх митців знає мало чи не усе...

Із гордістю показує нам колекцію старовинних монет та значків, з якої найбільше пишається відзнакою льотчика, який на своєму гелікоптері в роки Великої Вітчизняної вій­ни захищав небесні простори своєї країни. У Антона Фран­цовича свої спогади про цю війну: семирічним підлітком побачив у вічі смерть, гітлерівських вояків, дізнався, що таке зрада між своїми, радянськими солдатами.

Зберігає і донині пожовклі вирізки із районки та обласної періодики де були надруковані статті про його родину, йо­го працю. Та жодного разу не було написано про його мис­тецький хист і талант.

І хоч сьогодні Антон Мерва майже не бере в руки свої інс­трументи, бо і вік уже не той (85 минуло), і очі підводять, та любується своїми дітищами, продовжує цінувати твори мис­тецтва, вкотре переконуючись їх впливом на сьогодення.

Олена МАТВЄЙЦЕВА. Фото Андрія Савченка.