• 005.jpg
  • 001.jpg
  • 002.jpg
  • 003.jpg
  • 004.jpg

Пошук по сайту

Лічильник відвідувачів

Історія

В Сатанові знайшли рештки знищеного костелу

Церква в Св. Трійці. Фото експедиції Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, 1930 рік.

 В давньому Сатанові будівельники знайшли рештки зруйнованого храму.

Що не зруйнували яничари – понищили комуністи.

В надзбручанському селищі Сатанів, що на межі Хмельницької та Тернопільської областей, під час розбирання старого підпорного муру робітники знайшли цілу колекцію декорованих різьбленням кам’яних блоків, що раніше прикрашали костел Святої Трійці (XVII ст.). Кореспондент «КГ» на місці розбирався з ситуацією.

Храм Св. Трійці, як і більшість сакральних споруд Сатанова, ще в тридцятих роках минулого століття знищили комуністи. Дивом вціліла лише оборонна синагога XVI століття - величезна споруда зі стінами завтовшки майже у 2 метри знадобилася воякам Червоної армії під склад боєприпасів, що й врятувало божницю.

Римо-католицький храм Пресвятої Трійці, від початку дерев’яний, заклали наприкінці XVI століття коштом родини Костків, - тогочасних дідичів Сатанова.

У виданні «Парафії та церкви Подільської єпархії» (Кам'янець-Подільський, 1901 р.) часом заснування костелу вказано 1581 рік. Пізніше, десь на межі XVI-XVII століть на його місці постав вже мурований храм, зведений у готичному стилі. Звісно, що оборонного типу. На неспокійному Поділлі всі муровані сакральні споруди, не залежно від конфесії, тоді зводилися ще й як фортеці.

В візитаційному описі костелу від 1844 року зазначається, що через часті напади татар архівні документи втрачено і точно дата зведення храму невідома. Можна впевнено говорити, що храм відноситься принаймні до XVII століття, бо вже від XVIIІ ст. татарських набігів на Поділля не було.

Згаданий візитаційний опис також дає уявлення, як храм виглядав станом на середину XIX століття. Це була чимала кам'яна споруда завдовжки 32,5 ліктя, завширшки 14,5 ліктя та заввишки (до стелі) 19 ліктів (лікоть - приблизно півметра). Споруду було вкрито ґонтом, а купол – залізною бляхою. Купол увінчувала сигнатурка зі дзвоном. Підлога костелу була вимощена кам'яними плитами. Храм мав два притвори та п'ять престолів. Зліва від пресвітерія були ризниця та комірка. У костелі був хор й орган на 8 голосів.

На початок XX ст. костел мав у містечку та навколишніх селах 5906 парафіян обох статей.

У 1902–1930 роках настоятелем храму був ксьондз Ян Ладиго. 2 січня 1930 р. його заарештували співробітники Сатанівського прикордонного загону ДПУ та притягнули до слідства у груповій справі духовенства та вірних римо-католицької церкви, як «польських шпигунів».

Закриття храму відбулося не без опору вірян. З незадоволеними розібралися досить швидко та по-більшовицьки радикально. Зокрема Євдокію Пастушину (Підгурську) в 1938 р. звинуватили в перешкоджанні закриттю культових споруд та в таємних зносинах с папським консульством в Варшаві й засудили до 8 років таборів. Можна сказати, що вона відбулася легким переляком – її чоловіка Петра Пастушина, з розпливчатим формулюванням «за контрреволюційну діяльність», розстріляли роком раніше.

«Камінь Петра». Фото Дмитра Полюховича

«Камінь Петра». Фото Дмитра Полюховича

Після закриття комуністами давній храм, розібрали на каміння. Частина старожилів, посилаючись на дідусів та бабусь, запевняють, що вже на кінець тридцятих років від костелу й сліду не залишилося. Інші розповідають, що чималу споруду використовували у якості «каменоломні» ще до початку п’ятдесятих.

Що тут колись стояла сакральна споруда нагадує лише так званий «Петрів камінь» - велетенська каменюка, вкрита латинськими написами та різьбленням.

За місцевими переказами камінь нібито встановили в 1711 р на честь перебування в Сатанові московського царя Петра І. В багатьох краєзнавчих довідниках, та навіть в офіційних документах (!) каменюку взагалі датують 1555 роком! Насправді пам’ятка молодша й встановлена у 1744 р. – цей рік двічі згадується на її гранях. На одній з граней цифри більш схожі на 1711, можливо звідси походить байка про московського царя (постарався якийсь краєзнавець-аматор).

Камінь є основою колони, на якій колись стояла дуже красива барокова фігура Благовіщення. Її знищили одночасно з храмом, а от масивний постамент – уцілів. Хіба що його відтягнули трішки вбік.

Фігура Пресвятої Богородиці. Фото експедиції Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, 1930 рік.

Фігура Пресвятої Богородиці. Фото експедиції Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, 1930 рік. 

Про саму ж фігуру записана цікава легенда. В «Історико-статистичному описі містечка Сатанів» («Подольские епархиальные ведомости», №3, 1862 рік), з посиланням на сатанівського ксьондза-краєзнавця Калинського, про якого «КГ» вже розповідав раніще, йдеться про таке.

Мовляв, у давні часи місцевий панок звабив якусь сатанівську панянку. Подільський «Казанова», вочевидь, керувався відомою істиною: «Обіцяти, не означає побратися». Отримавши своє, він одразу ж забувся про красуню.

Ображена екс-дівиця, не довго думаючи, подала позов до суду (як світського, так і церковного). Світський суд присудив розпусника до чималого штрафу на користь потерпілої, а церковний, на знак спокути за гріх перелюбства, наказав шляхтичу-ловеласу встановити зазначену «фігуру».

На підтвердження цієї версії ксьондз-старожил посилався на латинський напис «Culpae non pіetatіs opus» (пам’ятник злочину, але не благочестя), що нібито прикрашав колону. Враховуючи, що більшість розповідей від ксьондза Калинського – зібрані ним місцеві народні легенди та перекази (за що панотцю велика шана), до історії з грішним шляхтичем варто ставитися з великою обережністю.

Фігуру, зауважимо, встановили хоч неподалік костелу, але за межами його території.

Туристично-інформаційний центр та знесена опорна стіна. Фото Дмитра Полюховича

Туристично-інформаційний центр та знесена опорна стіна. Фото Дмитра Полюховича 

Наприкінці минулого року біля «Петрівого каменю» почали зводити Туристично-інформаційний центр (державне фінансування з коштів виділених ЄС). Після зведення будівлі Центру постало питання впорядкування території. Попри інше вирішили підправити старий підпірний мур. Коли його розібрали - виявилося, що його зведено з каміння зруйнованого храму. Більш того - тут знайшли чимало прикрашених різьбленням фрагментів будівельних блоків. Завдяки цим знахідкам тепер можна скласти певне уявлення про декор знищеної споруди.

На місці колишньої церкви. Фото Дмитра Полюховича

На місці колишньої церкви. Фото Дмитра Полюховича 

Вже наступного дня я це сталося кореспондент «КГ» був на місці.

Очікувалося, що в найкращому випадку з розвалів каміння вдасться видлубати хоча би 2-3 декорованих фрагменти, але реальність в рази перевищила найоптимістичніші сподівання. Було знайдено понад десяток фрагментів різноманітного декору – від чималих блоків до невеличких уламків.

 Фрагменти різноманітного декору

Aрагменти різноманітного декору – від чималих блоків до невеличких уламків.

Найцікавішим та найефектнішим виявився елемент карнизу, що раніше прикрашав якийсь «кутовий» фрагмент костелу (найвірогідніше – фриз) – деталь має форму трикутної призми з двома декорованими гранями.

Не менш цікавим виявилася й верхівка якоїсь невеличкої арки. Для дверного порталу вона замала, але цілком вірогідно могла прикрашати вікно або якусь нішу зі скульптурою. Знайшлися й елементи пілястр, колон та ще якихось не визначених деталей. В цілому ж колекція знайдених декорованих блоків достатня, аби сформувати чималу лапідарну експозицію в поважному музеї.

Фрагмент фризу в несучій стіні. Фото Дмитра Полюховича

Фрагмент фризу в несучій стіні. Фото Дмитра Полюховича

Голова Сатанівської територіальної громади Альберт Собков теж прийшов подивитися на знайдене:

«Дуже доречна знахідка, - щиро радіє він. – Ми Туристично-інформаційний центр незабаром відкривати будемо, а тут такий подарунок! Фактично готова експозиція. Тепер треба подумати як все знайдене найкраще представити сатанівчанам та туристам».

На думку пана Альберта лапідарна виставка біля туристично-інформаційний центру стане ще однією родзинкою давнього Сатавнова та принадою для туристів. Втім, у голови ОТГ є більш амбітна мрія.

Альберт Собков. Фото Дмитра Полюховича

Альберт Собков. Фото Дмитра Полюховича

«Маємо кілька знімків, на яких видно, як колись виглядала скульптура Божої Матері, що стояла на «Петровому камені», - показує він на екрані смартфону давні світлини, - сподіваюся колись відновити цю зниклу красу. Тим більше, що в Україні вже є такий досвід. Наприклад в Бучачі, - де за старими світлинами відновили придорожні фігури Божої Матері та святого Яна Непомука роботи Пінзеля».

Тут мала би бути крапка, але кілька фактів викликали певні сумніви.

На світлинах зроблених 1930 року експедицією Стефана Таранушенко та Павла Жолтовського на цьому ж місці вже бачимо підпорний мур. Костел ж на той час не лише стояв, але ще й діяв! Крім того на світлинах самого храму, зроблених тією ж експедицією, немає жодного натяку на знайдені в муруванні фрагменти декору.

Ситуацію прояснила науковець Катерина Липа, яка є визнаним фахівцем з архітектури Середньовіччя та Ренесансу, до того ж чимало досліджувала історію архітектури власне Сатанова:

«Якщо придивитися до світлин костелу, - розмірковує пані Катерина, - добре видно сліди ремонту та що дах та верхню частину стін повністю перероблено. На це, зокрема, яскраво вказують контрфорси при апсиді, що явно зрізані вгорі. Тобто від початку вони тримали вищий і важчий дах. А щоб зрізані контрфорси виглядали не так недолуго, на них поставили статуї. Фігури на контрфорсах то взагалі якийсь суто сатанівський винахід»

На думку пані Катерини все свідчить, що свого часу тут було повністю розібрано дах і разом з ним фриз. Пілястри на фасаді теж явно прибудовані пізніше.

Такий ремонт, що відверто зіпсував первісний архітектурний задум, можливий лише одним - ремонтом після сильних руйнувань і за відсутності достатніх коштів.

«Ймовірно, що остаточного вигляду, який бачимо на світлинах, храм набув десь на початку XVIII століття, - каже Катерина Липа. - Тобто незабаром після того, як турки пішли з Поділля.

Церква Св. Трійці. Фото експедиції Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, 1930 рік.

Церква Св. Трійці. Фото експедиції Стефана Таранушенка та Павла Жолтовського, 1930 рік.

Логічно припустити, що під час штурму Сатанова яничарами (1676 р.) храм, який був одним з вузлів міської оборони, зазнав значних пошкоджень. В повоєнні часи, що у дідича (Адама Миколая Синявського), що у громади зайвих грошей не було. Тож ремонтували за найдешевшим проектом. Вірогідно, що тоді ж демонтували залишки уцілілого фризу, блок з якого знайшли нещодавно робітники та інші деталі».

Найшвидше демонтовані уламки потрапили в підпорний мур не за комуністів, а десь біля 1744 р. – коли впорядковувалася територія біля згаданої вище фігури Благовіщення. Зауважимо, - в іншому підпорному мурі, що за два десятки метрів далі місця описаної знахідки, теж бачимо аналогічний фрагмент фризу.

У підсумку маємо знахідку з багатошаровим значенням. По-перше - декоровані блоки є реліквією, що нагадує про знищений комуністам храм. З іншого боку вони також є свідченням подій, коли подоляни протистояли турецькому вторгненню та зримим нагадуванням про наслідки османського панування. 

Дмитро Полюхович

Переклад з Kurier Galicyjski

"НАШ ГОРОДОК"

© 2011 All right reserved. Інформаційний портал Городоцького району.     Створення сайтів
При передруці матеріалів посилання на сайт є обов'язковим! Відповідальність за достовірність фактів несе автор публікації.

Олександр Герега народний депутат України За конкретні справи АТП Чемерівці